8

В одну мить я відчула себе самотньою серед натовпу, і вкрай розгубленою, не знаючи, куди я тепер маю себе подіти. І нікому не було до мене діла, бо лунав гучний хіт цього року від Katy Perry “Roar”*.

*(Щоб поринути у атмосферу шкільної дискотеки десятирічної давнини автор пропонує читачам ввімкнути на повну гучність наступні пісні:

• Daft Punk, Pharreell Williams & Nile Rodger’s “Get Lucky”;
• Lorde “Royals”;
• Macklemore & Ryan Lewis “Thrift Shop”;
• Lady Gaga “Applause”;
• Icona Pop “I love It”;
• Bruno Mars “Locked Out of Heaven”;
• Lana Del Rey “ Summertime Sadness”;
• Miles Cyrus “Wrecking Ball”)

Стояти стовпом серед натовпу, що рухався, шумів і відверто веселився, було нікяково, тому я пішла вперед просто аби відтворити хоч якийсь рух, трохи радіючи, що на мені маска, і ніхто не бачить мого розпачу. При чому я навіть не розуміла, чому саме засмутилась - адже ж не зобов’язаний Лихтій сто відсотків свого часу проводити зі мною. Його могли відволікти, хтось з вчителів міг попросити про допомогу, в решті решт, він просто міг піти до туалету - чи мало могло бути причин? Але я все одно почувалась не в своїй тарілці без нього.

Зробивши повільне коло танцполом я так і не побачила Ігоря, тому вирішила повернутись в комірку за сценою, взяти телефон і спробувати до нього додзвонитися.

В другий раз за цей день я увійшла в маленьке приміщення, і другий раз мені довелось вражено завмерти, побачивши, що всередині.

Здивована я зупинилась у дверному отворі не цілком довіряючи тому, що бачу: в центрі приміщення була розташована парта, на якій стояли декілька тарілок з їжею, букет квітів і головне - горіли свічки у високих підсвічниках. Через брак яскравого світла стіни, а разом з ними і все, що могло б нагадувати про те, що це школа (портрети Моцарта і Шопена над старезною шафою з книгами і підручниками, коробки з реквізитом і старі музичні інструменти), тануло в темряві. Залишалось лише мерехтливе світло свічок і прекрасні квіти.

— Вибач, я не встиг все підготувати, - почулось за моєю спиною і, розвернувшись я побачила Ігоря. В одній руці він тримав пляшку вина, в іншій - два одноразових стаканчика, - ми сьогодні за цілий день так і не встигли нормально поїсти, тож я вирішив, що перед танцями потрібно перекусити.

Лихий взяв мене за талію і посадив за стіл. Йому знадобилась хвилина, щоб відкрити пляшку і наповнити наші імпровізовані келихи ігристим. Білосніжні бульбашки напою іскрились у світі вогню, як коштовне каміння. На пластикових тарілках лежали канапки з ковбасою, сиром, огірком і якимось паштетом, була нарізка з фруктів і декілька цукерок. Це було так мило і щиро, що я не могла стримати посмішки:

— Де ти це все взяв?

— Позичив у вчительській, — Ігор потис плечима, наче це було чимось повсякденним і теж посміхнувся. Він підняв один зі стаканчиків, - це був найкращий час у моєму житті. Я маю на увазі час, який ми провели з тобою за написанням сценарію. Хочу випити за нас. Мені здається, ми дуже гарна команда.

Він підняв свій напій, я теж. З уявним дзвоном ми цокнулись «келихами» і надпили по ковтку. З-за стін комірки до нас долунали звуки пісень, що вмикав шкільний ді-джей і галас учнів, які раділи новому хіту, коли трек переключався.

Я дивилась на юнака, в якого була закохана до нестями - в нерівному теплому світлі риси його обличчя виглядали це більш привабливими ніж зазвичай. А вогонь, що відблискував в карих очах, був майже гіпнотичним. Я мала багато чого йому сказати, в чому зізнатись, чим поділитись, але ще більше мені хотілося б почути від нього, аби зрозуміти, чи взаємне все те, що я відчуваю до нього, чи правда те, що я бачу, а не запалена уява дівчини-підлітка. Але я просто дивилась на нього і надивились не могла.

Через декілька надто довгих митєй або надто швидких хвилин пісня у актовому залі змінилась. Я почула гітарні перебори улюбленої "Radioactive" Imagine Dragons, а Ігор піднявся з-за столу і простягнув мені руку. Мені знадобилось декілька секунд, щоб зрозуміти, що він запрошує мене на повільний танець.

Він рухався у танці впевнено і дуже вправно. Мені було так затишно в його обіймах, наче це місце саме було призначене для мене. Всі мої органи чуттів були перевантажені Лихтієм: я відчувала його аромат і м’язи рук у себе під пальцями, дивилась на нього і чула його серцебиття. Тільки смак. Аби завершити повну картину мені потрібно було відчути його на смак.

Я підняла голову, щоб він знав, що може зробити цей крок. Я дивилась в його очі, невимовно благаючи про поцілунок.

Ігор зупинився, потягнувся до зав’язок моєї маски і зняв її. Чомусь цей непорочний жест змусив мої щіки запалати, наче я опинилась перед ним оголеною. Але я сподівалась, що в комірці достатньо темно, щоб цього не було помітно.

Декілька довгих секунд Лихий просто дивився мені в очі, а потім його губи знайшли мої.

Я часто уявляла наш поцілунок. Мені здавалось, що він буде палким і пристрасним, що Ігор поведе себе владно і буде впевненим чи навіть зухвалим. Та ні, перший дотик наших губ був тендітним, наче пір’я торкнулось шкіри, і, якщо це слово можна було б примінити до Лихого, боязким.

І також, він був найкращим, що було в моєму житті.