2

10 років назад

Він вчився на рік старше. Чарівний негідник. Красивий, високий, харизматичний, такий, якими не мають бути школярі випускних класів: замість прищів - легка небритість, замість смердючих шкарпеток - шлейф дорогого парфуму, замість велосипеду - Ґелендваген, який він паркував прямо у шкільному дворі, приїжджаючи вранці на заняття.

Звісно, у свої сімнадцять років він ще не мав прав на водіння авто, але синові місцевого кримінального авторитету було дозволено набагато більше, ніж всім іншим синам і дочкам. В будь-якому випадку дирекція школи не помічала величезного чорного мерседесу прямо перед входом у будівлю учбового закладу, наче він був примарою.

Зрозуміло, що поєднання фізичної вроди, чималих грошей, нехай не його, але батьківських, і аури поганця (а який ще образ може бути у сина «мафіозі»?) - це в усі часи було просто вибуховою комбінацією в очах школярок. Тому зовсім не дивина, що жіноча частина учениць нашої школи затамовувала подих в його присутності. А коли з двору лунали звуки двигуна більш ніж на п’ятсот кінських сил, якімось невідомим чином всі вікна школи ставали обліпленими дівочими обличчями. Ніде правди діти, і я була однією з них.

Але понад всі вищеперелічені якості юнака мені більше припала до душі його інша риса - мені здавалося, що він був зовсім не таким поганим, яким його вважали. Неодноразово я бачила, як він спілкувався з вчителями, відповідаючи на зауваження не звичним для підлітків обуренням, а чарівливою посмішкою, від якої танули найкрижаніші серця. Здавалося б, він міг хизуватись всім відомою владою свого батька чи просто ігнорувати будь-які коментарі викладачів, як дуже часто роблять заповзяті хулігани, та ні. Навпаки, він завжди був зразком ввічливості і підкресленої поваги.

Більше того, ніколи і ніхто не міг би сказати, що постраждав від його знущань чи фізичного насилля. Він не брав участі ані в бійках, ані так званих «розборках».

Але, звісно, була і інша сторона медалі - його відносини з дівчатами. За роки старшої школи я чула плітки про нього і буквально кожну більш-менш вродливу дівчину нашої школи. З однією його бачили в місті в кафе за романтичною вечерею, з іншою - в закапелку під центральними сходами застукали за надто пристрасними поцілунками, з деякими його пов’язували і значно ближчі стосунки.

Деякі учениці без сорому розповідали в коридорах школи усі подробиці цих інтимних зустрічей, яскраво описуючи фізичні якості окремих частин тіла найпопулярнішого хлопця в школі.

Пам‘ятаю, як соромлячись самої себе, я підслуховувала одну таку розмову. Це була велика перерва, коли більшість з моїх однокласників пішло у столову на обід. Я залишилась у класі, тому що не встигла зробити домашнє завдання до предмету, що мав йти наступним і гарячково строчила у зошиті відповіді. Аж раптом до мене долетів уривок історії, яку гучним шепотом оповідала самопроголошена перша красуня нашого класу.

— Кажу вам, що він величезний! Думала, проштрикне мене наскрізь, - однокласниця дзвінко засміялася, наче сказала якийсь напрочуд веселий жарт, її подружки підтримали її синхронним гиготінням, - але він уміє ним користуватись, скажу я вам! Я так стогнала, що думала, що захрипну, - знову трьоголосе хихотіння, - як вам здається, зможу у неділю у церкві «Вірую» заспівати?

Трійка подружок залились гучним сміхом, а я відчула, як від шиї на обличчя мені підступає жар - я зрозуміла, що несамовито червонію від сорому і ніяковості.

Мені було 16 років, і я тільки один раз в своєму житті цілувалася з хлопцем минулого літа у дитячому таборі на дискотеці. Звісно, я знала про існування сексу, можливо, навіть хотіла б це спробувати. Але для мене безсумнівною умовою такої близькості мало бути кохання, взаємне і щире.

Уявити, що колись розкажу подружці щось настільки інтимне і особисте буденно на перерві, якось поміж ділом, - я не могла. Але ввечері, варто було закрити очі, переді мною поставали картини з розповіді однокласниці, одначе, в них саме я була у головній ролі. Я бачила руки, що обгортають мене, губи, що з насолодою накривають мої губи, палке тіло, велике і гаряче притиснуте до мого і наше єднання.

Більше тижня я не могла змусити підняти погляд, коли він проходив повз мене в коридорі школи, адже ці картинки за закритими повіками були надто реалістичними. Я знала, що варто мені побачити очі об‘єкту моєї закоханості, і червоне обличчя видасть мої думки усім оточуючим. А те, що я була закохана, не викликало жодного сумніву.

Але найстрашнішим в цій закоханості було те, що я була впевнена, що можу розраховувати на увагу цього чарівного негідника, адже у дзеркалі я бачила достатньо красиву дівчину, а не як це зазвичай пишуть в молодіжних романчиках з тонкою обкладинкою - сіру мишу, яка не розуміє власної вроди, і тільки головний герой може розкрити її потенціал. Розгорнути, як найсмачнішу цукерку в непривабливій обгортці, позбавити затисків, звільнивши її сексуальність і пристрасність.

Ні, в свої шістнадцять я була стрункою і тендітною, як молода весняна квітка. Я знала свої гарні сторони і чим приваблюю хлопців - довгим волоссям, блакиттю очей, гарною посмішкою, хотілося б вірити, що також розумом і яскравою особистістю, але ж ми говоримо про підлітків, тому, зрозуміло, що їх більше цікавили мої жіночні форми, ніж високі оцінки у табелі.

До мене залицялись молодики, підходили знайомитись на вулиці, говорили компліменти, але я не відчувала до них нічого - ні симпатії, ні цікавості. Мені здавалось, що якщо я зустріну свого єдиного, то неодмінно це зрозумію з першого погляда.

Той самий мій єдиний поцілунок був зроблений лише з якогось прагматичного тверезого відчуття, що треба мати цей досвід. І не повторився він більше через те, що мені не сподобалось. Я зрозуміла, що без справжніх почуттів тілесні контакти не мають для мене інтересу.

І як прикро мені було зізнатися собі самій в тому, що єдина людина, яка викликає в мені почуття, є поганцем, до того ж неперебірливими у відносинах.