Казка

Чарівний ліхтар

Маленький хлопчик лежав в своєму ліжечку і ніяк не міг заснути. Крутився з боку на бік, підтискав подушку, скидав ковдру і ніяк не міг зручно вмоститися. Нарешті йому набридло лежати і він вирішив піти погратися з песиком . 

Хлопчик вийшов на двір. Навкруги було темно і тихо. Листя на деревах тихо шурхотіли, співаючи колискову пташкам.

Він підійшов до собачої буди. Дружок не стрибав від радості, як зазвичай, а спав, накривши ніс лапою. 

Тоді хлопчик вирішив піти до старої ґави, що звила гніздо у кроні крислатої старої вишні. Кожного ранку вони з татом виносили ґаві хліб, розмочений у молоці. Птаха звикла, що її годують і зустрічала їх біля ґанку голосним карканням. Але зараз вона міцно спала, натомлено ґавиними справами. Їй наснився великий волоський горіх, який вона знайшла під парканом. 

Хлопчик пішов далі у сад. Він минув мамині грядки з морквою і помідорами та зупинився біля маленького озерця, в якому жили дві великі золоті рибки. Ці рибки були дуже веселі і грайливі. Коли хлопчик підходив до краю озерця, щоб насипати їм корму, вони швидко пливли навипередки і роззявляли великі роти, хапаючи їжу. Цього разу риби не поспішали назустріч хлопчику. Тільки два великі хвости виглядали з-під каменя, порослого мохом. 

Хлопчик засмутився ще більше, адже спати йому не хотілося, а в саду вночі було так нудно. Зовсім не так, як удень. Тоді можна досхочу ганятися за метеликами, кидати м‘ячика Дружку, поливати з мамою моркву і ще багато-багато чого цікавого можна робити вдень. Він сів на холодну землю і вже збирався заплакати, як робив завжди, коли ображався на маму, бо вона готувала обід замість читати йому « Кіт у чоботях».  

Аж раптом трава заіскрилася срібним світлом, тіні від дерев зникли. Хлопчик подумав, що настав ранок і заплескав в долоні. Нарешті можна бігати, гратися і веселитися. 

— Чого це ти розшумівся?— суворо сказав хтось. — Вночі треба спати, а не блукати садом.  Навіть зірки на небі заснули. Не треба їх будити. 

Хлопчик перестав плескати, підняв голову і побачив Місяць. Він сидів на траві біля хлопчика і качав головою. Мама теж так робила, коли хлопчик грався під час обіду і тарілка з кашею летіла на підлогу. 

Він підвів очі і побачив, що на темному небі немає жодної зірки. 

— А хіба зірки сплять, здивувався хлопчик?

— Інколи,— серйозно відказав Місяць і підвівся з трави. В руках він тримав відро і ганчірку. — Час від часу я дозволяю їм перепочити. Адже дуже важко щоночі світити на міста, поля і села. 

— У містах повно ліхтарів,— не погодився хлопчик. Можна і без зірок обійтися. От зараз зірки сплять, а на подвір‘ї все видно, бо тато ввімкнув ліхтар. 

На ґанку й справді висів великий ліхтар. Він освітлював комору, буду Дружка і навіть альтанку, яка стояла під самим парканом. 

— Зіркове сяйво особливе. Саме вночі, коли згасає сонце і небо вкривається блискітками зірок, найчастіше трапляються дива,—  сказав Місяць і зайшов в озерце. Він набрав повне відро води і вже збирався піти, як хлопчик зупинив його. 

— А що це ти робиш? Навіщо тобі вода?

— Поки зірки сплять, я вирішив трохи прибратися. Витерти пилюку з неба, те, се. Розумієш?

Звісно, хлопчик розумівся на порядку. Його мама дуже любила чистоту. Вона кожного місяця влаштовувала генеральне прибирання, а іграшки та книжки змушувала щовечора складати по місцях.  

— Хочеш, я тобі допоможу?— спитав хлопчик. 

— Так. Вдвох прибирати веселіше. 

Місяць взяв хлопчика за руку і підвів до, боискучої драбини,  що впиралася в безмісячне небо.

— Не дивись униз. Голова закрутиться, строго наказав Місяць. 

Хлопчик зовсім не боявся висоти і сміливо позирав на село, що міцно спало. 

Згори будинки та дерева здавалися маленькими, наче іграшковими. А татова автівка була завбільшки з долоню. 

— Нумо до роботи, — нагадав Місяць. Скоро почне світати. Треба встигнути до сходу Сонця. 

Хлопчик взяв віник і заходився змітати зіркову пилюку з темного оксамиту неба, а місяць трусив хмари і обережно, щоб не розбудити, протирав зірки. Удвох вони швидко впоралися і присіли на велику пухнасту хмару відпочити. 

— Як весело в тебе тут прибирати, — сказав хлопчик. Він трохи втомився, але йому подобався результат.  На чистому небі де-не-де плавали легкі хмари, вимиті зірки мерехтіли голубим, зеленим, жовтим світлом.

— Час повертатися. Твоя мама буде хвилюватися, якщо не знайде  тебе у ліжку.,— сказав Місяць. 

Хлопчику зовсім не хотілося розлучатися зі своїм новим другом. Він хотів би ще довго так сидіти, звісивши ноги з м’якенької хмари, і милуватися іграшковим селом унизу. Але не можна змушувати маму хвилюватися, тож він підвівся і вже збирався йти, коли Місяць його зупинив. 

— Почекай. Я маю для тебе подарунок

Він тримав у руках кулю, що світилася тихим мерехтливим світлом. — Це тобі нагорода за допомогу.

— Навіщо мені ліхтар? — здивувався хлопчик. 

—Це не просто ліхтар. Це шматочок зоряного неба. Поставиш його на підвіконня , коли ми з зірками вийдемо вночі, і побачиш, що буде. 

Хлопчик не повірив, що звичай ліхтар може бути чарівним, але чемно подякував і повернувся у своє ліжечко. Він так втомився, миючи зірки, що швидко заснув. 

Подарунок він поклав у коробку з іграшками і забув про нього. А коли наступного вечора знову крутився в ліжку і не міг заснути, згадав про чарівний ліхтар. Він поставив кулю на підвіконня і підвів голову. У небі яскраво сяяли чисті зірки, Місяць посміхнувся і помахав рукою. Промінь місячного світла торкнувся кулі, і сталося диво. По стелі та стінам кімнати закружляли кольорові зірки. Червоні, зелені, сині, жовті—вони бралися за руки, наздоганяли одна одну у веселому хороводі, розфарбовуючи стіни чарівними візерунками. Хлопчик помахав Місяцю у відповідь, накрився ковдрою і зачудовано спостерігав за неймовірним зірковим таночком. Тиха мелодія заколисувала хлопчика. Очі його заплющилися, і він заснув.