Розділ 22 Прощальний бал

Солодкий аромат перемоги витав у повітрі.
Ним дихала вся Зестерія — кожна вулиця, кожен дім, кожне серце. Шум святкувань не вщухав вже цілий тиждень: радісний гомін, вигуки захвату, сміх і сльози — тепер уже щастя.

«Король Ігніл здолав Едвана!» — ця звістка лунала звідусіль, ніби сама земля повторювала її у відлуннях.
І це було правдою. Коли затемнення закінчилося, а демони втратили свою силу, Ігніл завдав останнього удару — відсік голову королю темряви.

Аїда не витримала втрати. Божевілля поглинуло її розум, і вона покінчила з собою, перерізавши собі горло.

Що ж до решти демонів — більшість полягли в бою. Ті ж, хто вижив, зокрема й найближчі слуги Едвана, здалися зестеріанцям. Їх ув’язнили в глибинах замкового підземелля. Їм уже нікуди було повертатися: їхній король мертвий, а рідна планета розсипається на уламки.

Здавалося, деякі з них почали розкаюватися.
Скарлет відчувала це — у поглядах, у мовчазних жестах, у неочікуваній тиші колись жорстоких істот. Вона поділилася цим з батьком. Ігніл вислухав її уважно, а тоді сказав, що спостерігатиме за їхньою поведінкою. Можливо, комусь з них буде даровано шанс… шанс почати заново.

Отже, навіть у найтемнішій душі іноді жевріє вогник світла…

А от Сорея Скарлет майже не бачила з моменту перемоги. Минув уже тиждень. Вони лише кілька разів обмінялися поглядами здалеку чи тихо помахали одне одному рукою.

Його тримали під пильним наглядом — маги та цілителі невтомно перевіряли, чи темна сутність остаточно покинула його тіло. Скарлет запевняла, що він чистий, що більше в ньому немає тіні зла. Але ні Ігніл, ні Савва не поспішали довіритися її словам — наполягали на повному обстеженні.

Дівчина лише зітхала тяжко. А що вона могла вдіяти?
Можливо, це і справді було на краще.

Тим більше, Скарлет була настільки зайнята, що ледве знаходила час бодай перекусити, не кажучи вже про якісь побачення. Роботи було неймовірно багато: вона щодня допомагала в лазареті, доглядала за пораненими, зцілювала навіть демонів і розмовляла з ними. Виявилось, не всі з них були злими. Якби їхній народ мав мудрого правителя, цієї жахливої війни, можливо, й не сталося б.

Скарлет також дізналася про демонів, що залишилися на Дарку. Багатьом вдалося втекти й потай оселитися на інших планетах. Але чимало з них не захотіли полишати свою домівку — і загинули там.

Принцесі ставало сумно від таких розповідей. Якби вона тільки могла змінити щось...

— Ви й так зробили для нас дуже багато, — сказала якось юна демониця, якій Скарлет лікувала поранену руку. — Ви дозволили нам жити, вилікували рани, дали їжу… Ми безмежно вдячні вам і щиро шкодуємо, що напали на вас…

Скарлет не раз чула подібні слова. Вони зігрівали їй серце, хоча й не знімали тягаря повністю. Але хоча б когось їй вдалося врятувати — і це вже було немало.

До всього іншого, на тендітні плечі дівчини лягла ще й підготовка до балу на честь перемоги. На щастя, допомогу запропонувала Лайла.

У замку цілий тиждень панувала метушня й приємний гамір: слуги прикрашали величезну бальну залу, натирали підлогу до блиску, розставляли столи й витирали кожну плитку. Скарлет і Лайла займалися організацією: складали список гостей, надсилали запрошення, узгоджували меню — і водночас відповідали на безліч запитань слуг.

Так і минув тиждень — у приємній, хоч і виснажливій, метушні. Скарлет почувалася втомленою, але з нетерпінням чекала на бал. Адже сподівалася нарешті побути наодинці із Сореєм…

***

— Ну все, готово! — радісно вигукнула Лайла, гордо дивлячись на Скарлет, що сиділа перед дзеркалом.

— Гарно, — похвалила дівчина, уважно розглядаючи своє відображення.

— Гарно?! — обурено вигукнула Лайла. — Та це ж шедевр!

Скарлет знову глянула у дзеркало. Її довге руде волосся було зібране в елегантну зачіску. Зазвичай за її вбранням, макіяжем і зачіскою стежили слуги, але цього разу Лайла настояла, що зробить усе сама.

Скарлет усміхнулася й підвелася. Її довге плаття зашурхотіло, наче вітер у сухому осінньому листі.

Наряд для балу обрав їй батько — хоч дівчина й була проти такої розкоші. Сукня сягала підлоги й переливалася всіма відтінками полум’я: від глибокого багряного до сліпучо-золотого. Ліф був оздоблений дорогоцінним камінням, на шиї — витончений золотий ланцюжок, а в зачісці й на руках блищало ще більше золота. Скарлет не любила таку розкіш, але сьогодні — особливий день. І заради нього вона була готова потерпіти.

— Дуже гарно, Лайло. Дякую, — усміхнулася принцеса, лагідно стиснувши руки подруги.

Та лише пирхнула у відповідь, хоча й сама виглядала не менш розкішно. Правду кажучи, принцеса Айріс завжди любила милуватися своїм відображенням і щоразу з’являтися перед усіма у новому вбранні. А сьогодні ще й бал! Вона обрала довгу білу сукню з відкритою спиною, розшиту вишуканими візерунками.

Лайла зібрала волосся у витончену зачіску, прикрасивши його сріблястою шпилькою, а губи нафарбувала вишневою помадою — контраст, що надавав її образу особливої виразності.

— До початку балу ще година, — промовила Скарлет, кинувши погляд на годинник, який показував дванадцяту.