Розділ 18 Пітьма у серці

̶  Що таке? – почувши, про що говорить Сорей, Ігніл кинувся до доньки. – Скарлет, розвернись до мене.

Дівчина не поворухнулася.

̶  Глянь на мене! – крикнув король.

Але принцеса відмовлялася коритись.

Тоді чоловік силою розвернув доньку обличчям до себе… і помітив сліди від рук на її шиї.

̶  Скарлет, - тремтячим голос мовив батько.  ̶  Хто це зробив? Хто посмів це зробити?!

Скарлет мовчала.

Раптом Ігніл перевів погляд на переляканого і розгубленого Сорея, який і досі сидів на підлозі.

̶  Це ти, - прошипів король. – Це ти!

̶  Я… н-ні… я б ніколи так не вчинив, - заперечив хлопець. - Я…

Він не договорив: пекучий біль у грудях пронизав його, немов гострий кинджал. Юнак застогнав, притискаючи долоню до грудей.

̶  Сорей! – крикнула Скарлет, кинувшись до хлопця, але батько зупинив її.

̶  Стій! Ти не бачиш, що його оповила темна енергія?!

Дівчина застигла і глянула на юнака, навколо якого справді клубочилися темні тіні.

̶  Сорей! – знову закричала вона.

Сорей, продовжуючи стискати сорочку на грудях, глянув на принцесу. В його погляді читався неймовірний смуток і біль. Щоки намокли від сліз.

̶  Пробач, - прошепотів він. – Скарлет, пробач… я не хотів… я б ніколи не заподіяв тобі шкоди… Що ж я накоїв… - юнак схопився за голову.

̶  Сорей, я не звинувачую тебе, - відповіла дівчина. – Я знаю, що ти найдобріший у світі хлопець… тебе хтось контролює… Все буде добре, я знайду спосіб, як допомогти тобі.

Принцеса простягнула руку, щоб взяти долоню Сорея, але раптом перед нею став батько, заступивши її від юнака.

̶  Батьку! – вигукнула Скарлет.

̶  Замовкни! – гримнув Ігніл. – У ньому поселилася темна сутність. Він небезпечний!

Вимовивши це, король махнув рукою, і під Сореєм знову засяяв золотий магічний круг. Змії-ланцюги вкотре скували його, боляче впившись у шкіру.

Цього разу юнак не пручався. Він лише зціпив зуби, терплячи пекучий біль у серці і тупий біль від кайданів.

̶  Батьку! – вигукнула Скарлет. – Прошу, не треба!

Вона схопила Ігніла за рукав сорочки і благального глянула на батька.

Але король не звернув на доньку уваги. Його очі прикипіли до зблідлого Сорея. Чоловік відчував таку злість і лють на цього юнака, що аж хотів його вбити.

«Він завдав болю моїй доньці! – подумки обурювався Ігніл. – Я не пробачу цього!»

Король стиснув кулак, немов хотів роздавити надокучливу комаху. Ланцюги на тілі Сорея міцніше обвили його, завдаючи неймовірного болю. Юнак тихо скрикнув.

Від цього ледь чутного скрику серце Скарлет боляче стислося, неначе це її скували кайдани, а не Сорея.

̶  Батьку! Будь ласка, не роби йому боляче! – благала вона.

Дівчина вчепилася у батькову руку, намагаючись перешкодити йому.

̶  Ска…рлет, - прохрипів Сорей, глянувши на принцесу крізь пелену болю. – Все… добре… - він видавив слабку усмішку, намагаючись хоч якось заспокоїти Скарлет.

І тут раптом дівчині згадалася та страшна ніч, коли Сорей затулив її собою, а його груди простромив спис Аїди. У юнака було таке саме обличчя, обличчя, сповнене болю, але водночас і відваги та непохитної мужності.

Принцеса більше не могла цього терпіти. Вона більше не дозволить Сорею страждати. Тепер її черга захищати його.

̶  Ні, - прошепотіла Скарлет, відійшла від батька і стала між ним і хлопцем, розставивши руки.

Ігніл, побачивши, що робить його донька, змінився на лиці.

̶  Скарлет, що ти робиш? – стривожено звернувся він до доньки. – Відійди від нього!

̶  Нізащо!

Король спантеличено глянув на дівчину: вже вдруге вона перечить йому. Тоді чоловік вирішив прибрати руку.

Хватка кайданів ослабла і Сорей повалився на підлогу, важко дихаючи.

̶  Сорей! – кинулася до нього принцеса.

̶  Скарлет, - звернувся Ігніл до доньки,  ̶  я розумію, він твій близький друг, але зараз з ним відбувається дещо дивне: його серцем заволоділа темрява, - чоловік опустився навколішки біля Сорея і Скарлет. – Мені шкода, але я мушу на деякий час закрити тебе у в’язниці, - глянув він на юнака, якого й досі сковували золоті ланцюги.

̶  Ні, - заперечила дівчина,  ̶  не треба…

̶  Скарлет, - зупинив її хлопець. – Все добре… я й сам не розумію, що зі мною відбувається, - сумно мовив він. – Я не хочу більше нікому зашкодити… не хочу зашкодити тобі.

Останні слова Сорей прошепотів, ледь стримуючи сльози.

̶  Ні, - плачучи мовила принцеса і кинулася обіймати юнака. – Ні…

Але не пройшло і двох секунд, як Ігніл відтягнув доньку від хлопця.