Розділ 17 Прогнати пітьму

̶  Сорей, як ти? – стурбовано запитала Скарлет, дивлячись на бліде обличчя юнака.

Після довгої відсутності вони нарешті повернулися, і тепер йшли палацовим коридором. Дівчина підтримувала Сорея за руку, допомагаючи пересуватися.

̶  Не треба хвилюватися, Скарлет, - сказав хлопець із ледь помітною посмішкою. – Мені вже краще. Протиотрута, яку мені дали, працює. Зовсім скоро яд зникне.

Його слова принесли Скарлет трошки полегшення, але серце все ще шалено калатало від хвилювання за його стан.

Дивлячись на юнака, серце принцеси краялося від болю. Чому це сталося? Невже це все через неї? Питання крутилися у її голові, немов змішані почуття, які не знаходили відповіді.

̶  Скарлет, - заговорив Сорей, відриваючи дівчину від тривожних думок. – Пробач, я завдаю лишніх проблем.

̶  Ні, Сорей, що ти таке говориш, - палко заперечила принцеса. – Це я винна…

̶  І в чому ж? – хмикнув хлопець

̶  Ти пішов зі мною до Ілдріана, - пояснювала Скарлет. – Я повинна була тебе захистити… Я підозрювала, що він не змінився, але не думала, що став ще гіршим…

̶  Скарлет, будь ласка, не забивай голову дурницями. Ти ні в чому не винна… Давай просто уявимо, що це був лише поганий сон, - сказав він, сподіваючись принаймні на мить заспокоїти її тривожні думки.

Юнак усміхнено глянув на дівчину, ніжно стиснувши її долоню.

Принцеса подивилася на Сорея у відповідь і її губи теж розтягнулися у легкій посмішці. Їй стало трохи спокійніше. Схоже, ліки справді подіяли – обличчя хлопця вже не було таким блідим і крокував він більш впевнено.

̶  Скарлет! – раптом пролунав голос Ігніла.

Коридором, на зустріч Скарлет і Сорею, швидко простував король разом із Саввою.

̶  Батьку! – радісно вигукнула дівчина.

̶  Сорей? – озвався Савва, помітивши стан сина. – Що сталося?

Чоловік підійшов і почав оглядати хлопця.

̶  Вибачте, - почала принцеса. – Це я…

̶  Все добре, батьку, - перебив її юнак. – Просто у короля Ілдріана не дуже виховані домашні улюбленці.

Скарлет спантеличено глянула на Сорея. З одного боку, він не збрехав, хлопець справді вважав, що на нього напав якийсь звір короля Спритонії (дівчина вирішила не розповідати про тіньоловів і чому один з них напав на юнака – не хотіла, щоб той хвилювався), а з іншого боку, все-таки…

̶  Потрібно зцілити твої рани, - втрутився Ігніл, помітивши стан Сорея. – Скарлет, чому ти?..

̶  Ваша Величносте, - знову перебив хлопець. – Не варто хвилюватися. Скарлет хотіла мене вилікувати, але… звір, який вкусив мене, отруйний…

Савва округлив очі, злякавшись.

̶  Батьку, заспокойтесь, мені дали протиотруту. Потрібно почекати, коли яд повністю зникне з мого тіла, тоді можна буде залічити рану.

Чоловік стурбовано дивився на сина, не знаючи, що ще сказати.

̶  Еліс, - звернувся король до дівчини-служниці, що супроводжувала його разом із Саввою. – Відведи Сорея у лазарет, хай придворний лікар його огляне.

̶  Слухаюсь, - вклонилася дівчина і підійшла до Сорея.

Той замахав руками і сказав:

̶  Ваша Величносте, зі мною все…

Помітивши грізний погляд Ігніла, хлопець вмить затнувся.

̶  Це наказ, - твердо мовив чоловік. – Марш до лікаря!

̶  Т-так, Ваша Величносте, - промимрив юнак.

Скарлет затулила рота долонею, намагаючись не засміятись.

Тоді грізний погляд короля дістався і їй. Дівчина вмить забула про веселощі, опустила руки і винувато схилила голову.

̶  Савва, йди з сином, - мовив Ігніл, поплескавши друга по плечу. – Через дві години я зберу нараду. Зустрінемося там.

Чоловік ледь вклонився королю і подався за Сореєм, який йшов за служницею.

Принцеса стурбовано дивилася юнаку у слід. «Сподіваюся, з ним все буде гаразд».

̶  Скарлет, - звернувся батько до дівчини. – Через дві години відбудеться нарада. Я мушу йти і все підготувати. Буду чекати тебе у залі для конференцій.

Вона нічого не встигла ні сказати, ні запитати, як король швидким кроком подався геть.

Важко зітхнувши, принцеса подалася до своєї кімнати щоб перевдягнутися і трохи відпочити. Крокуючи коридором, вона відчула втому, яка накопичилася після напруженого дня.

***

Дві години пролетіли неймовірно швидко. І ось Скарлет вже сидить за великим круглим столом з червоного дерева в конференц-залі.

В дитинстві вона часто стояла під дверима цього залу і крадькома підглядала за батьком. Як же їй тоді було цікаво, про що тут розмовляв король з іншими впливовими людьми. А тепер і сама Скарлет опинилася серед цих високопоставлених лиць і сиділа поруч з батьком.

Дівчина оглянула присутніх і помітила Лайлу, яка помахала рукою, вітаючись з подругою. Принцеса усміхнулася і також помахала їй у відповідь.