Розділ 16 Спритонія

Він застиг і не міг відвести від неї погляду. Вона була неймовірна. Справжня принцеса. Ні, навіть не принцеса. Королева.

Скарлет поволі простувала коридором, а тендітна, легка блакитна сукня стікала до низу по її худенькій фігурі і колихалася під час кожного кроку. На руках, шиї і вухах виблискували золоті прикраси. Вогняне волосся обрамляло її обличчя пишними кучерями, які легко підстрибували під час руху. Синя шпилька, подарована їй Сореєм, виблискувала серед цього моря локонів.

Хлопець застиг, не в змозі вимовити й слова.

̶  Привіт, - усміхнено привіталася принцеса, підійшовши до юнака, який чекав на неї у коридорі.

Але він нічого не відповів, продовжуючи невідривно дивитися на дівчину, яка була схожа на богиню.

̶  Сорей? – покликала вона, стурбовано вдивляючись в обличчя Сорея.

̶  А, кхм, Скарлет, - нарешті оговтався він. – Привіт. Ти… е-е-е… маєш неймовірний вигляд.

Хлопець ніяково усміхнувся.

̶  Дякую, - засоромилася Скарлет. – Ти теж чудово виглядаєш, - зробила вона комплімент.

І дівчина говорила щиру правду. Коли вона побачила Сорея, їй теж ледь не відняло мову, але принцеса взяла себе в руки. Воно й недивно, адже хлопець виглядав дуже привабливо: довгий чорний плащ, розшитий сріблом на рукавах і подолі, з-під якого виднілася чорна сорочка, застібався на два срібних ланцюжки; білі брюки, які були заправлені у високі чорні черевики. У всьому цьому Сорей був дуже схожий на справжнього принца. Проте найбільше привертали увагу очі юнака, які сяяли, неначе два блискучі сапфіри. Виникало враження, що в них відбиваються далекі зорі...

̶  Дякую, - зніяковіло відповів Сорей.

̶  Не пам’ятаю, коли востаннє надягала таке плаття, - мовила Скарлет, оглядаючи своє вбрання. – Напевно, ще на бал, на своє п’ятнадцятиріччя, - задумливо додала вона.

̶  А навіщо нам так одягатися? – поцікавився Сорей. – Ми ж не на бал йдемо, а просити допомоги у війні.

̶  Такий звичай, - відповіла дівчина. – Ми посланці Зестерії і говоримо від імені короля. Тому і виглядати повинні офіційно.

̶  Он як, - протягнув хлопець.

̶  Ну що ж, ходімо, - сказала принцеса. – Круг для переміщення вже готовий і чекає на нас.

Юнак кивнув і вони разом рушили коридором.

По дорозі Сорей вирішив розпитати Скарлет про короля Спритонії.

̶  Скарлет, я хотів дещо запитати, - почав хлопець. – Чому ти назвала короля Спритонії ідіотом? І ти говорила, що ненавидиш його. Він вчинив з тобою погано?

Дівчина важко зітхнула і відповіла:

̶  Не тільки я вважаю його бовдуром, а й всі дівчата, з якими він знайомий… Просто… як би це сказати… він зарозумілий павлін, який вважає себе центом всесвіту… На моє п’ятнадцяте день народження, на балу, перед тим, як я мала відправитись на Землю, Ілдріан зробив мені пропозицію.

Серце юнака пропустило удар. Що? Пропозицію? Яку? Руки і серця?

̶  Пропозицію руки і серця? – обережно запитав він.

̶  Так, - спокійно відповіла принцеса. – На той момент я взагалі не думала про такі речі, для мене головним було навчання, яке чекало попереду, і взагалі, у мене до нього не було ніяких почуттів. Можливо, всього-на-всього, хотіла з ним подружитися… Але я навіть не підозрювала, яка він свиня…

Слухаючи розповідь Скарлет про короля Спритонії, Сорей зрозумів, чому дівчина так його ненавидить. Виявилося, що в минулому Ілдріан мав дуже багато коханок, і кожній з них обіцяв віддати всю свою любов. Навіть серед демониць у нього були прихильниці. І хто знає, чи змінився король в кращу сторону, чи все залишилося, як було… Тому Скарлет і не хотіла більше з ним зустрічатися. Але, як то кажуть, від долі не втечеш…

***

Скарлет і Сорей стояли перед великими кованими чорними воротами.

̶  Заходимо? – запитав у дівчини юнак.

Вона глибоко вдихнула, видихнула і впевнено відповіла:

̶  Заходимо.

Хлопець і дівчина зробили крок до воріт, які тут же відчинилися, тихо заскрипівши.

Скарлет, випрямивши спину і задерши підборіддя вгору, рішучим кроком рушила брукованою стежкою, яка вела до палацу. Сорей йшов поруч з нею, зачаровано оглядаючись.

̶  Тут так гарно, - захоплено прошепотів він.

Дівчина, і собі розглядаючись, відповіла:

̶  Так, сад неймовірний.

Це було прекрасне місце. Вздовж брукованої доріжки росли троянди різних кольорів: червоні, білі, рожеві, помаранчеві і навіть сині. Від квітів доносився ніжний аромат, приваблюючи до себе метеликів і колібрі.

Прямуючи стежкою, Сорей і Скарлет помітили маленьких крилатих фейрі, які невпинно кружляли над квітами, тріпочучи крильцями.

«Напевно, це садові феї», - подумала принцеса, милуючись крихітними створіннями.

Пройшовши ще з десяток кроків, Скарлет і Сорей опинилися перед сходами, які вели до дверей палацу, високі шпилі якого, здавалося, підпирали небо.