Розділ 13 Тріани і крувуси

   ̶  Що це було? ̵ стривожено запитав Сорей, теж блукаючи поглядом.

   Відповідь не заставила себе чекати. З-за скель несподівано з’явилося два велетенських птаха, які пронизливо закричали. Вони мали величезні крила і довгі хвости, на кінцях яких було пір’я. Птахи стрімко наближалися до Скарлет і Сорея.

   ̶  Що це за птахи такі?! ̵ скрикнув хлопець.

   ̶  Це тріани, - відповіла принцеса. – Вони гніздяться на вершинах гір і полюбляють їсти свіже м’ясо.

   ̶  Отже, ми для них закуска, - зробив висновок Сорей.

   ̶  Тікай! ̵ крикнула Скарлет, швидко змахнула крилами і полетіла геть.

   Юнак стрілою помчав за нею.

   Завдяки своїм великим крилам, птахи були неймовірно швидкими, тому легко наздоганяли хлопця і дівчину.

   ̶  Нам краще розділитися! ̵ гукнула принцеса, звертаючись до Сорея.

   Той лише кивнув головою і повернув кудись у бік, а один з тріанів полетів за юнаком. Він вправно ухилявся від гострого дзьоба птаха. Але потрібно було щось робити, Сорей не зможе постійно втікати, тому він розвернувся і влучив у тріана магією. Створіння зупинилося, змахуючи своїми велетенськими крилами, та пронизливо закричало, а Сорей кинувся до Скарлет, яка також намагалася втекти від птаха.

   Юнак вже збирався поцілити в другого тріана, як раптом почув за спиною гучний рик. Він обернувся, але не встиг нічого вдіяти, велетенське створіння виставило вперед лапу з гострими кігтями і придавило Сорея до скелі. Спину прошив пекучий біль. Юнак тихо скрикнув. Від удару в очах потемніло і запаморочилася голова, з легень вибило повітря, але за декілька секунд зір прояснився і хлопець побачив перед собою пару величезних жовтих очей, у яких виблискували іскри недоброго полум’я. Птах був настільки близько, що юнак відчував на собі його подих. Сорей заборсався, намагаючись послабити хватку і звільнити хоча б одну руку, але все було марно. Він опинився в смертельній пастці, з якої неможливо було вибратися. Жовті очиська невпинно наближалися…

   ̶  СОРЕЙ!!! ̵ пронизливо закричала Скарлет, побачивши свого друга в небезпеці.

   Хлопець поглянув в її бік і, помітивши, що за нею досі женеться тріан, крикнув:

   ̶  Скарлет, тікай!!!

   Але дівчина не стала його слухати. Вона на ходу виставила одну руку вперед, а іншу зігнула в лікті, немов тримала лук. Принцеса натягнула невидиму тятиву, прицілилась і вистрілила вогняною стрілою прямо в око велетенському птаху. Він пронизливо скрикнув і, відпустивши Сорея, змахнув своїми величезними крилами та полетів геть.

   Тим часом інший птах, той, що гнався за принцесою, все ще намагався її схопити. Хлопець, оговтавшись після удару, поспішив на допомогу Скарлет. У його руці з’явилася катана і він кинувся на тріана, встромивши лезо туди, де починалося крило. Птах закричав так само, як і попередній, проте він не збирався так швидко втікати. Тоді Скарлет обернулася обличчям до велетенського створіння та знову вистрілила вогняною стрілою, яка поцілила поміж очі тріану. Птах знову закричав, але не від болю, а від злості. Він з усієї сили змахнув  великими крилами, збивши дівчину хвилею повітря. Принцеса полетіла вниз.

   ̶  Скарлет! ̵ закричав Сорей і вже хотів кинутися за нею, але дівчина швидко вирівняла політ і знову кинулася в бік тріана.

   Принцеса зупинилася перед птахом, дивлячись йому прямо в очі, і виставила вперед руку. Навпроти її долоні з’явився магічний круг із символами, який світився золотом.

   ̶  Серце фенікса! ̵ крикнула Скарлет, і з чарівного круга вихопилася величезна хвиля вогню та влучила у тріана.

   Створіння знову скрикнуло, цього разу вже від болю. Заклинання дівчини обпалило йому пір’я на морді і грудях. Змахнувши крилами, птах полетів геть.  

   Принцеса полегшено видихнула. Нарешті це закінчилося.

   ̶  Скарлет, - мовив Сорей, який підлетів до дівчини. – Все гаразд?

   ̶  Так, - кивнула вона.

   ̶  Я думав, мені кінець, - видихнувши, сказав хлопець. – Дякую, що врятувала мене.

   ̶  Та пусте, - зашарілася Скарлет.

   ̶  Ну, що далі? ̵ запитав юнак.

   ̶  Далі все просто, - відповіла принцеса. – Нам потрібно знайти золотий посох.

   ̶  Якби ж то все було так просто, - зітхнув Сорей. – Добре. І де ж його шукати?

   Скарлет на декілька секунд замислилася, а тоді обернулася в бік скелі і глянула вгору.

   ̶  Давай піднімемося на вершину, - запропонувала вона, ̶  а там побачимо.

   Хлопець кивнув і вони разом шугнули у височінь, до самої вершини величезної гори, яка була оповита густими хмарами. Політ тривав недовго. Вже через кілька хвилин друзі, винирнувши з густих хмар, були на місці. Перед очима постала неймовірна картина: на самому вершку гори каміння виблискувало золотом, відбиваючи сонячне проміння.

   ̶  Неймовірно, - захоплено сказав Сорей. – Це точно не золото?

   ̶  Підлетимо ближче і подивимося, що там, - мовила дівчина і полетіла до золотої вершини, а Сорей подався за нею.        

   Вони облетіли всю вершину довкола, але нічого незвичайного не побачили.