Розділ 10 У гонитві за легендою

   Кругом було темно, тільки де-не-де поблискували вогники хікарі. На небі ледь помітно сяяли далекі зорі, а повітря було прохолодне і свіже. Навколо панувала тиша і чулися лише помахи крил Скарлет і Сорея, які летіли, не зронивши жодного слова.

   ̶  І так, - вирішив порушити тишу Сорей,  ̶  куди ми летимо?

   Дівчина важко зітхнула і мовила:

   ̶  До західних гір.

   ̶  А навіщо?  ̵  поцікавився хлопець.

   Принцеса недовірливо глянула на друга і знову зітхнула.

   ̶  Існує легенда про посох давніх королів, - почала розповідати Скарлет. – Кажуть, що він захований десь у горах Зестерії і…

   ̶  Так, стоп, - перервав її Сорей і різко зупинився. – Ти хочеш сказати, що ми летимо на пошуки якогось чарівного посоха з легенди?

   Дівчина ствердно кивнула.

   ̶  Добре, - спокійно мовив хлопець. – Ти хоч знаєш, де саме потрібно шукати?

   Принцеса невпевнено мовила:

   ̶  Ну, як сказати… Приблизно…

   Юнак шоковано застиг.

   ̶  Просто неймовірно, - видихнув він. – Отже, ми шукаємо легендарний посох, який захований десь у горах, але де саме, не знаємо, і до того ж, невпевнені чи існує він взагалі, правильно?

   Скарлет стисла кулаки і зиркнула на Сорея.

   ̶  Я не говорила, що не знаю, де він.

   ̶  То де ж знаходиться цей посох?  ̵  сердито запитав хлопець.

   Дівчина зціпила зуби і гаркнула:

   ̶  Сорей, тебе ніхто не кликав! Я сказала, що сама впораюся! Мені не потрібна твоя допомога!

   Вона настільки була розлючена, що здавалося, ніби зараз закипить від гніву. Він не має права злитися! Скарлет його не кликала!

   Люто зиркнувши на друга, вона рвучко розвернулася і шугнула вперед.

   ̶  Скарлет!  ̵ гукнув Сорей, кинувшись їй у слід. – Прошу, давай десь зупинимось і поговоримо як слід.

   Він нарешті наздогнав дівчину і сказав:

   ̶  Зараз все одно глибока ніч… Зовсім темно і нічого не видно… Скарлет…

   Принцеса зупинилася, легко змахнувши крилами, загубивши при цьому декілька золотисто-червоних пір’їнок. Вона підняла очі, на яких виблискували сльози, і глянула на Сорея.

   ̶  Скарлет, вибач, я.., - він хотів щось сказати, але не знайшов потрібних слів.

   Скарлет швидко витерла сльози, ніби не хотіла показувати, що може бути слабкою.

   ̶  Гаразд, - тихо мовила вона. – Спустимося вниз. А тоді вирішимо, що робити далі.

***

   Скарлет і Сорей спустилися вниз. Вони опинилися у місці, зарослому деревами. Кругом панувала темрява, тому дівчина запалила язичок полум’я, який висів над її долонею.

   ̶  Де ми?  ̵  запитав хлопець.

   ̶  Це ліс Хайрул, - відповіла принцеса. – Точніше, його кінець… Цей ліс доволі великий, - додала вона.

   На деякий час запанувала тиша, а тоді Скарлет важко зітхнула і мовила:

   ̶  Гаразд, нам потрібно назбирати хмизу і запалити вогнище, а тоді я спробую тобі все пояснити.

   Дівчина глянула в бік Сорея, але той відвернувся і пішов шукати сухі гілки для вогнища.

   Через деякий час хлопець і дівчина назбирали невеличку купу сухих гілок, і

  Скарлет, за допомогою своєї магії, запалила вогнище. Вони всілися на землю біля вогню. Дівчина витягнула зі своєї торби два яблука і хліб.

   ̶  Ось, - вона простягнула одне яблуко і скибку хліба Сорею. – Я із собою багато не взяла, але для того, щоб трохи підкріпитися, нам має вистачити.

   ̶  Дякую, - відповів хлопець.

   Деякий час вони просто мовчки жували.

   Нарешті, трохи підкріпившись, дівчина вийняла із торби скручену карту та розгорнула її.

   ̶  Ось, - почала вона, а Сорей нахилився до неї, щоб краще бачити карту, - це карта Зестерії.

   ̶  Ого, - захоплено видихнув хлопець.

   ̶  Ми прямуємо до західних гір, до найвищої вершини Ауріум, де має знаходитися легендарний посох, - розповідала принцеса.

   ̶  Скарлет, але ж це просто легенда, казка, - обурився Сорей. – Його може просто не існувати.

   Скарлет схилила голову, зціпила зуби і стисла кулаки.

   ̶  Сорей, - крізь зуби мовила вона, - ти навіть не уявляєш, як мені зараз, - дівчина подивилася на нього повними сліз очима. – Я втратила свій магічний артефакт, стала безпорадною, а зовсім скоро почнеться війна… Цей посох – моя єдина надія…

   На деякий час запанувало мовчання. Хлопець замислився над словами принцеси.

   ̶  Я відчуваю, що він існує, - знову мовила Скарлет, порушуючи тишу. – І я обов’язково знайду цей магічний артефакт… Сорей, я тебе не прошу мені допомагати. Знаю, моя ідея просто божевільна, але в мене просто немає іншого виходу.