Розділ 9 Посох давніх королів

Не знайшовши притулку для самотності у лісі, Скарлет подалася до бібліотеки, сподіваючись, що нарешті зможе побути на одинці зі своїми думками.

   Дівчина опинилася перед великими дубовими дверима, на яких були вирізьблені химерні старовинні узори. Принцеса натиснула не дверну ручку і відчинила двері. У ніс одразу ж вдарив запах старого паперу.

   Скарлет поволі зайшла до бібліотеки, зачинивши за собою двері.

   «Як же давно я тут не була», - подумала вона, оглядаючись довкола.

   Це було велике приміщення з численними стелажами, на яких стояли книги. Їх тут було близько тисячі, можливо і більше. У цій бібліотеці були найрізноманітніші книги: старі легенди, казки та історії. Колись Скарлет проводила тут багато часу, вивчаючи історію свого королівства або читаючи захопливі легенди про колишніх великих правителів.

   Дівчина заплющила очі і на повні груди вдихнула запах старовинних книг. А тоді знову оглянулася, помітивши своє улюблене місце у бібліотеці: невеличкий столик біля вікна.

   З шибок привітно визирало сонячне проміння, на якому мерехтіли маленькі пилинки, виблискуючи у повітрі, немов далекі зорі.

   Принцеса підійшла до столика і ніжно провела рукою по його дерев’яній поверхні. «Тут нічого не змінилося», - подумала вона і вже хотіла сісти за стіл, як хтось її погукав:

   ̶  Ваша Високосте?!

   Скарлет рвучко обернулася. З-за стелажа вийшла невисока жінка років сорока і широко усміхалася. Волосся її було затягнуте у вузький вузол на потилиці і де-не-де мінилося сивиною. Одяг на ній був простий і зручний: старомодна довга темно-сіра сукня і біла велика хустина, накинута на плечі, а на носі виблискували скельця майже непомітних окулярів. У руках жінка тримала декілька товстих книг. Напевно наводила порядок у котромусь зі стелажів.

   ̶  Ваша Високосте, - знову повторила жінка,  ̶  як же я рада вас бачити!

   ̶  Давно не бачились, Марі, - усміхнулася у відповідь Скарлет.

   Бібліотекарка поклала книги на найближчий стіл і підійшла до принцеси.

   ̶  Як же давно ви тут не були, - сумно мовила Марі. – Без вас зовсім нудно.

   ̶  Так, - погодилася дівчина, ̶  давно мене тут не було.

   Скарлет сумно посміхнулася, згадуючи часи, коли вона сиділа у цій бібліотеці цілими днями, а той ночами. Дівчина приходила соди, щоб вчитися, дізнатися історію Зестерії, навіть іноді втікала від Лайли, яка весь час хотіла гратися, і від батька, коли він сварив її за розбиту дорогу вазу чи якусь іншу пакость, яку вони зробили. Вона приходила сюди, ховаючись від реальності серед мовчазних книг. Коли вона хотіла побути на самоті, а надворі вже ставало темно і у ліс страшно було йти самій, Скарлет знаходила притулок тут, у цій бібліотеці. Дівчина обожнювала залазити на широкий підвіконник і читати при свічці. Це були неймовірні часи.

   Принцеса настільки поринула у спогади, що вже й забула, для чого сюди прийшла. До реальності її повернув голос Марі.

  ̶  Ваша Високосте, - звернулася вона до Скарлет, - я можу чимось вам допомогти?

   ̶  Ні, Марі, дякую, - махнула головою дівчина. – Я знаю кожен куточок цієї бібліотеки.

   Бібліотекарка усміхнулася і, низько вклонившись, мовила:

   ̶  З поверненням, Скарлет.

   Від цієї усмішки у принцеси на душі стало дуже тепло і вона усміхнулася у відповідь.

   ̶  Я вдома, - весело мовила вона.

   Марі ще раз легко вклонилася, самою лише головою, і попрямувала у глиб бібліотеки, а незабаром її низенька постать сховалася за стелажами. 

   Вже через декілька хвилин Скарлет знайшла потрібну книгу і сіла за стіл, щоб розпочати читання. Книга була величезною, зі шкіряною палітуркою, яка мала позолоту на кутах. На ній золотими літерами виблискував напис «Легенди Зестерії». Дівчина розгорнула її. Сторінки були пожовклими від часу і пахли старовиною. Принцеса вдихнула цей запах на повні груди і взялася листати книгу. На очі натраплялися вже знайомі малюнки і легенди. Цю книжку вона вже давним-давно прочитала вздовж і впоперек. 

   ̶  Знайшла, - радісно видихнула вона, коли потрапила на потрібну сторінку.

   Там було написано: «Посох давніх королів» і красувався малюнок з літнім чоловіком, який тримав у руках золотий посох. Це була дуже стара легенда про початок існування Зестерії, про перших королів, які тут правили, а у цьому їм допомагав чарівний посох. За легендою, він був викуваний із чистого золота і наділений могутніми чарами. Його створили перші правителі Зестерії. Кажуть, тепер цей могутній артефакт лежить десь у горах планети, але де саме, ніхто не знає. Але це всього лиш легенда…

   Батько завжди говорив Скарлет, що «легенди дихають правдою». У дівчини виникла неймовірна, але трохи божевільна ідея.

   Вона ще раз уважно глянула на малюнок і закрила книгу.

   ̶  Марі! – гукнула принцеса.

   ̶  Так, Ваша Високосте? – почувся голос бібліотекарки з-за стелажа.

   ̶  Знайди мені карту Зестерії, - мовила Скарлет.

   ̶  Одну хвилинку, - почулося у відповідь.