Розділ 6 Незнайомка у лісі

Скарлет летіла, змахуючи своїми золотисто-червоними крилами. Прохолодний вітерець ніжно пестив їй шкіру і куйовдив довгі пасма рудого волосся.

   Дівчина обожнювала довгі польоти. Їй подобалось розправляти крила і відчувати, як вітер ворушить кожну їх пір’їнку; летіти поміж пухнастих хмар і ширяти високо в небі, немов вільний птах. Скарлет обожнювала це відчуття, відчуття цілковитої свободи.

   Але зараз цього відчуття у неї не було. Натомість прийшов відчай і страх. Вона не зважала на пориви штормового вітру, які несли із собою запах дощу, не бачила, як від високих гір Зестерії насувається чорна хмара, яка миготіла синіми спалахами блискавок-стріл, після яких чувся гуркіт грому.

   Скарлет не бачила нічого, навіть куди вона летить, бо її очі були застелені пеленою сліз, які вітер підхоплював і не давав скотитися по щоках. Він ніби намагався заспокоїти дівчину, витираючи її сльози своїми невидимими руками.

   Принцеса летіла, набираючи швидкість, щоб якнайскоріше дістатися чарівного лісу, сховатися у затінках дерев і просто побути на самоті.

   І тут почувся сильний гуркіт грому, розкотившись луною по високих горах, і почав накрапати дощ, падаючи важкими холодними краплями.

   Скарлет зупинилася, зависнувши в повітрі, підняла голову, витираючи сльози, і глянула перед собою  ̶  чорна грозова хмара наближалася, насуваючись моторошною темною хвилею.

   «Краще повернутися додому, бо якщо намокнуть крила, я не зможу летіти», ̵ подумала дівчина. Вона вже розвернулася і зібралася летіти назад до замку, але раптом зупинилася. У неї було дивне відчуття, відчуття чогось поганого. Повітря пахло не тільки грозою, але й чимось злим.

   Принцеса-фенікс почала прислухатися. Вона заплющила очі, намагаючись почути щось дивне. Але марно. Як би Скарлет не старалася, кругом шумів тільки вітер. Тоді вона розплющила очі і почала вдивлятися у захмарене небо, у ліс і землю, але так і не змогла нічого розгледіти.

   Але раптом… пекучий біль прорізав праве крило, і дівчина, не втримавши рівноваги, стрілою полетіла вниз.

   ̶  А-а-а!.. – кричала вона, падаючи.

  По обличчю, руках і ногах боляче хльоскали гілки дерев, поміж яких падала принцеса. Але завдяки цим деревам Скарлет залишилася жива.

   Вона боляче вдарилася спиною, приземлившись на землю. Її крила важко обвисли, промокнувши від сильного дощу, який несподівано почався.

   Дівчина лежала із заплющеними очима, кривлячись від болю. Раптом вона почула, що біля неї хтось приземлився, важко змахнувши крилами. Принцеса поволі розплющила очі і глянула в бік постаті, яка повільно наближалася до неї. Через біль у крилі і падіння в очах потемніло, тому було важко сфокусувати зір і розглянути темну фігуру, що нависла над нею.

   Скарлет з трудом піднялася на ліктях і примружила свої золотисті очі, проглядаючи крізь запону дощу.

̶ Хто… ти? – тихо мовила вона до незнайомця. – Ой…- скривилася дівчина від болю. Піднявши поранене крило ближче до обличчя, вона помітила, що звідти стирчить чорна, немов смола, стріла. Принцеса поволі потяглася рукою до неї і висмикнула її з крила, скрикнувши від нестерпного болю. «Зараз я не зможу літати», - подумала вона, а крила за її спиною зникли, залишивши на землі декілька золотисто-червоних пір’їн.

   Дощ посилився. Волосся Скарлет намокло і прилипло до обличчя. Вона повільно підвелася, опираючись на стовбур дерева – в голові досі паморочилося.

   ̶  Хто ти? – знову повторила дівчина, перекрикуючи шум дощу, що ринув суцільною стіною.

   У небі спалахнула блискавка, освітивши постать. Тепер принцеса змогла розгледіти її. Це була дівчина-демон з великими, чорними, як у кажана, крилами. На ній була довга чорна мантія з каптуром, який закривав частину обличчя.

   Скарлет намагалася розгледіти обриси під капюшоном, але при світлі блискавиці вона помітила, що обличчя незнайомки було закрите білою маскою.

   ̶  Чого тобі від мене треба? – перекрикувала дощ дівчина. Біль поволі вщухав і вона вже більше не трималася за стовбур дерева,  а впевнено стояла на ногах і зиркала на чорну постать.

   У відповідь демониця лише усміхнулася, розтягуючи свої червоні губи і оголяючи гострі, як у вампіра, зуби. Вона відхилила рукою довгу мантію і принцеса помітила піхви, в яких красувався меч. Незнайомка поволі витягла його, виставляючи перед собою, і націлилася на Скарлет.

   Меч був чорніший за ніч, а його лезо виблискувало від спалахів блискавок.

   Дівчина-фенікс з жахом вирячилася на чорну зброю. Її серце несамовито закалатало, а в грудях перехопило подих.

   «Цей меч… - подумки мовила принцеса. – Я його знаю. Я читала про нього в одній з бібліотечних книжок замку. Він носить ім’я «Чорнокрил»… Не розумію, як він опинився у демонів? Він мав бути захований у надійному місті на планеті ельфів!»

   Думки Скарлет перервала дівчина-демон, кинувшись на неї з мечем. Принцеса одразу отямилася і приготувалася відбити удар: у її руках з’явився золотистий меч, відбиваючи спалахи блискавок, які розтинали захмарене небо над чарівним лісом.

   Двоє мечів зустрілися, розсипаючи іскри. Принцеса заблокувала удар демониці, і тепер намагалася відштовхнути її від себе. Незнайомка весь час усміхалася, показуючи свої гострі ікла.