Розділ 2. Час у дорогу!

Прокинувшись вранці, Скарлет почувалася дуже втомленою, давалася в знаки безсонна ніч. Єдине, що трохи тішило, це те, що її застуда, здається, вилікувалася (відвар Лайли дуже допоміг). Вона швидко зібралася і попрямувала до кафе, поки її подруга ще міцно спала.

    Дівчина всю дорогу думала, як розповісти друзям про те, що вона повинна повертатися додому, на Зестерію.

Сніг нарешті припинився, але стало набагато холодніше. Тому Скарлет дужче закуталася у шарф і швидким кроком рушила на роботу.

Відвідувачів сьогодні було набагато менше, ніж вчора, напевно, через сильний мороз. Але принцеса ніяк не могла зосередитися на роботі, її думки постійно поверталися до того страшного видіння.

         Сорей, помітивши, що дівчина думка геть не тут, поцікавився:

         ̶  Скарлет, все гаразд? Ти виглядаєш втомленою і… трохи розсіяною. Тебе щось турбує? Ти можеш поділитися зі мною.

         ̶  Все добре, - видавила з себе усмішку Скарлет. – Просто не виспалася через застуду… Хоча, так, є дещо, що я повинна розказати… Але не зараз…

         Хлопець зацікавлено глянув на подругу.

         ̶  Гаразд, коли будеш готова, розкажи все, що тебе непокоїть, - підбадьорливо усміхнувся він.

         Скарлет усміхнулася у відповідь і вдячно кивнула.

Вона чекала слушної нагоди, щоб все розповісти своїм друзям. І ось вона настала. Під час обідньої перерви до кафе завітала Лайла, яка знову одяглася у літній одяг. Скарлет, побачивши її, сказала:

─ Ти що, з глузду з’їхала, − сердилася вона. ─ Як в такий мороз можна ходити в одних шортах і футболці?!

─ Скарлет, не сердься, − винувато мовила подруга. ─ Мене майже ніхто не бачив.

─ Це як? – здивувалася дівчина.

─ Е-е-е… Ну, взагалі-то я перетворилася на вовка і непомітно зайшла у кафе, − пояснила Лайла.

─ Ти, що?! – шоковано видихнула Скарлет.

─ Ой, зараз щось буде, − сказав Файон, витираючи столик.

Але дівчина глибоко вдихнула і спокійно видихнула, заспокоюючись.

─ Я вдам, що не чула цього, − суворо зиркнувши на подругу, мовила вона, а тоді обернулася до Сави і важко зітхнула. ─ Мені потрібно поговорити з вами… всіма.

Чоловік і його сини зацікавлено подивилися на Скарлет. Вони відволіклися від своєї роботи і підійшли до неї. Навіть Лайла нашорошила вуха, прислухаючись до своєї подруги.

─ Вчора уві сні я бачила видіння, − почала дівчина.

Сава і хлопці нервово напружилися. Мороз пройшовся по їх спинах. Минулого разу, все, що бачила Скарлет у видінні, збулося.

̶  На Зестерію насувається щось страшне, − серйозно мовила Скарлет. – Схоже, назріває війна.

─ Яка ще війна? – запитав Сава.

─ Я сама ще нічого не розумію, − сумно сказала дівчина. ─ Але знаю одне: я мушу повернутися додому ─ на Зестерію, − твердо мовила вона.

Всі здивовано переглянулися. Ніхто з них не підозрював, що Скарлет так швидко повернеться додому.

─ Я йду з тобою, − раптом сказала Лайла. ─ Мій батько буде радий мене бачити. Та й скучила я вже за Айріс.

─ Лайло.., − дівчина хотіла щось сказати, але подруга перебила її, виставивши наперед руку.

─ Не хочу нічого чути, − серйозно мовила вона. ─ По-перше, мені буде нудно тут без тебе, хтозна, коли ти повернешся. А по-друге, тобі і твоєму батькові знадобиться будь-яка допомога, ми ж не знаємо, що це за війна і хто наш ворог. А може то був просто поганий сон через застуду і насправді нічого поганого не станеться.

Рудоволоса заперечно похитала головою.

̶  В мене погане передчуття, - мовила вона. – Я впевнена, має щось статися… Навіть якщо це не війна, я все одно повинна повернутися додому і переконатися, що з моїм батьком та людьми все добре.

̶  Не важливо, що це, я піду з тобою, - наполягала подруга.

Скарлет важко зітхнула.

─ Гаразд, − спокійно мовила дівчина. ─ Повертаємось разом.

─ Я теж піду, − сказав Сава. ─ Лайла має рацію: тобі потрібна буде допомога, немає значення в чому. Та й з Ігнілом я давно не бачився…

̶  Скарлет, візьми і мене також, - попросив Сорей.

̶  Сорей…, - почала була Скарлет.

̶  Тоді ми теж підемо, - сказав Сігда, старший з-поміж чотирьох драконів, перебиваючи рудоволосу.

̶  Так, стоп, - Сава виставив руки перед синами, зупиняючи їх. ─ А як же кафе? – запитав чоловік. – Хто за ним пригляне?

Хлопці задумливо перезирнулися.

̶  Із Скарлет піду тільки я, - продовжив старий.

Деякий час юнаки мовчали, все обдумуючи, тоді Сігда важко зітхнув і мовив:

̶  Гаразд, як скажеш, але якщо буде потрібна допомога, то поклич нас.

̶  Домовились, - погодився Сава, поплескавши сина по плечу.

Файон глянув на Сорея, бачачи його розчарування. Звичайно, всі юнаки засмутилися, що їх не візьмуть з собою, але найдужче зажурився наймолодший дракон.