Розділ 1. Сон

Стояв чудовий зимовий ранок. Все місто засипало снігом. Він вкрив дахи багатоповерхових будинків, тротуари і дороги.

   По вулиці «Лойс №3» снували перехожі, закутавшись у теплі шарфи. Між ними була і Скарлет, яка сердито прямувала в бік кафе «Фантазія». Вона насунула шапку майже на очі і обмоталася теплим червоним шарфом, а зверху одягнула світло-коричневе зимове пальто.

   Дівчина йшла повз перехожих, щось тихо бурмочучи собі під ніс, а під її ногами від морозу поскрипував сніг. Скарлет зупинилася і поглянула вгору, на сіре холодне небо, оповите похмурими хмарами, з яких падав лапатий сніг. Вона простягнула руку вперед і на її долоню опустилася маленька сніжинка. Дівчина зачаровано подивилася на неї. Її завжди дивувала зима, її морозяні дні, від яких на вікнах утворювалися химерні узори; сніжинки найрізноманітніших форм, а особливо Різдво. Це свято Скарлет любила найдужче. Хоча вона ще ніколи його не святкувала, але бачила, як це робили люди. Прикрашання ялинки, подарунки і святкові столи в колі сім’ї ─ це було магією для дівчини. Єдине, що вона не любила, так це холод, і ніяк не могла звикнути до нього, тому часто застуджувалась. У її світі не буває снігу, і там не святкують зимові свята, там завжи панує вічне літо, тому їй дедалі більше подобалася Земля. Проживши тут три роки, дівчина багато чого дізналася про людей. А цього року вона буде святкувати Різдво разом зі своїми друзями.

   Вона ще раз глянула на сніжинку і згадала Лайлу ─ свою подругу, у якої була магія такої ж природи.

   Дівчина постояла, доки у її долонях не розтанула сніжинка, а тоді, згадавши про час, швидко рушила до кафе.

***

   На дверях задзвенів дзвінок, сповіщаючи про прихід Скарлет. Вона зайшла всередину і закрила за собою двері, а тоді зняла з себе верхній одяг, залишаючись у робочій формі офіціантки: білій блузці і чорній спідниці, і повісила його на вішалку при вході.

   У кафе було тепло і затишно. Всі столики були прибрані і акуратно застелені білими скатертинами.

   Помітивши Саву і Сорея, дівчина привіталася:

─ Доброго ранку.

─ Доброго, − усміхнувся у відповідь старий. ─ Сьогодні ще холодніше ніж вчора, правда? – звернувся він до Скарлет.

   Вона нічого не відповіла, тільки кивнула головою і тихо чхнула, підтверджуючи слова Сави.

   Чоловік знову усміхнувся.

   ─ Не засмучуйся, скоро Різдво, будемо святкувати всі разом, − заспокоїв дівчину чоловік.

   Від цих слів їй стало тепло на серці.

   Сорей помітив, що Скарлет по дорозі до кафе змерзла, тому заварив їй гарячого чаю.

   ─ Дякую, − сказала вона, беручи чашку в руки. Дівчина сіла за столик біля вікна, поглядаючи на лапатий сніг, який ніяк не переставав падати, і поволі попивала чай. Напій виявився смачним, зі смаком полуниць, які Скарлет дуже любила.

   Раптом почувся звук дзвоника на дверях, і до кафе зайшла дивна дівчина: з білим коротким волоссям, та одягнена у шорти і футболку.

   ─ Всім доброго ранку! – радісно привіталася вона. ─ Сьогодні такий чудовий день, і сніг все сипле та сипле.

   ─ Привіт, Лайла, − відповів на вітання дівчини Меллан,який витирав стакани за барною стійкою.

   ─ О, Скарлет, привіт! – усміхнулася Лайла, помітивши свою подругу. ─ Досі не можеш звикнути до холоду? − уїдливо хихикнула вона, всідаючись напроти дівчини.

   Скарлет набурмосилася і зиркнула на подругу поверх чашки похмурим поглядом. Тоді вона відставила в бік чай і, склавши руки на грудях, сердито мовила:

   ─ Лайло, скільки разів мені повторювати, не ходи так одягнена взимку!

   ─ А що тут такого? − відвернулася Лайла від подруги, хмурячи брови. ─ Якщо я одягну пальто, мені буде жарко. Ти ж знаєш, холод для мене ніщо, − дівчина гордовито підкинула підборіддя догори. ─ Тут така чудова зима… Я почуваюся, як у себе вдома. Якби тут були ще й крижані палаци, то це місто було б дуже схоже на Айріс.

   Скарлет важко зітхнула. Скільки разів вона вмовляла свою подругу одягнутися як всі люди Землі, але та була дуже впертою.

   ─ Лайло, ти привертаєш до себе дуже багато уваги, коли проходиш мимо людей в такому вигляді, − продовжувала своє дівчина. ─ Вони думають, що ти божевільна, раз ходиш в літній одежі посеред зими.

   Хлопці, які слухали їхню розмову, тихо захихотіли, тим самим погоджуючись зі Скарлет.

   Лайла сердито схрестила руки на грудях і мовила:

   ─ Хай думають, що хочуть. Мені все одно.

   Вона підвелася зі стільця і попрямувала до дверей. Знову задзвенів дзвінок, і дівчина опинилася на дворі. Скарлет провела її похмурим поглядом, дивлячись, як шоковано озираються перехожі. Дівчина важко зітхнула і зробила останній ковток чаю, який вже встиг охолонути під час їхньої розмови.

   ─ Ви ніби сестри, − усміхнувся Меллан за барною стійкою, беручи чашку з рук Скарлет.

   ─ Ага, це точно, − пирхнула вона. ─ Лайла справді схожа на молодшу сестру, вперту молодшу сестру, − з притиском сказала дівчина.

   У відповідь хлопець усміхнувся і взявся знову витирати стакани.