Розділ 11 З Днем народження!

Скарлет поволі розплющила очі. Вона лежала на двоспальному ліжку, і була дбайливо накрита ковдрою. Дівчина почала розглядати кімнату в якій знаходилася, і вона здалася їй знайомою: ті самі меблі, те саме вікно, з якого пробивалося сонячне проміння. Скарлет підвелася на ліжку і подивилася на годинник, який показував п’яту годину вечора. Дівчина солодко потягнулася, згадуючи першу зустріч із Савою і його синами. Це було тут, у цій самій кімнаті.

   Раптом Скарлет помітила на ліжку сріблястий пакунок, перев’язаний синьою стрічкою, а на ньому лежала маленька записка, на якій було написано «вдягни це і спускайся вниз».

   Дівчина не знала чий це почерк і що в цьому пакунку. Вона вирішила не гадати, а відкрити його. Скарлет розв’язала синю стрічку, і у її руках опинилося красиве плаття ніжного бежевого кольору. Згадавши, що в записці її просили одягнути його, вона швидко перевдягнулася.

   Дівчина поглянула у дзеркало. Звідти на неї дивилося трішки бліде, але усміхнене обличчя. Скарлет не знала, чому усміхається. Просто зараз їй на душі було легко і спокійно, і хотілося тільки сміятися. Вона помітила, що з-під сукні було видно бинти, якими було перемотане ліве плече, яке ще досі боліло.

   Дівчина почала розглядати плаття. Воно було вище колін, з короткими рукавами, а колір ідеально їй підходив. І хто ж їй подарував його? І навіщо?

   Скарлет подивилася на своє скуйовджене волосся і взялася приводити його в порядок.

   Вже через п’ять хвилин розчесане і шовковисте руде волосся рівними пасмами спадало на плечі і спину дівчини.

   Одягнувши туфлі такого ж кольору як плаття, які стояли біля ліжка, Скарлет спустилася вниз.

   Ступивши на останню сходинку, дівчина опинилася у залі, де зазвичай сиділи відвідувачі. Але не сьогодні. Зараз тут все було прикрашене надувними кульками і серпантином. А посередині залу висів великий плакат з написом «З Днем Народження!».

   «І у кого це сьогодні День Народження?» − запитала саме себе Скарлет. ─ «І чому нікого немає?»

   Але раптом… Бах!

   На Скарлет посипався феєрверк із серпантину та різнокольорових шматків паперу.

   ─ З Днем Народження!

   Вона поволі розплющила очі, які закрила з переляку, і застигла з відкритим ротом. Перед нею стояли всі її друзі і усміхалися, дивлячись на її здивоване обличчя.

   ─ Скарлет, ти чого така здивована? – пролунав дуже знайомий голос, який Скарлет не чула три роки. ─ Ти що, забула про свій День Народження?

   Наперед вийшла біловолоса дівчина в короткій літній блакитній сукні. Вона легко усміхнулася і поглянула на свою подругу.

   ─ Привіт, Скарлет, − тихо мовила дівчина.

   Скарлет дивилася на неї широко розплющеними очима, з яких котилися сльози.

   ─ Лайла! – вигукнула вона і кинулася до подруги.

   Обидві міцно обнялися, а з їхніх очей лилися сльози. Нарешті вони знову разом.

   Лайла зовсім не змінилася: те саме білосніжне волосся і голубі вовчі очі, які дивилися на Скарлет з великою радістю і вдячністю.

   Коли вони закінчили обійматися, Лайла з подивом подивилася на Скарлет і запитала:

   ─ Ти справді забула про свій День Народження?

   ─ Е-е-е… − задумливо протягнула дівчина. ─ А яке сьогодні число?

   ─ П’ятнадцяте липня, − усміхнено відповіла подруга.

   Скарлет широко відкрила очі.

   ─ Стривайте… А скільки часу я проспала? – здивовано поцікавилася вона.

   ─ Три дні, − на це запитання відповів Сава.

   Дівчина ще більше округлила очі.

   ─ А чому ти дивуєшся? – запитав Сава, і тут же сам відповів. ─ Ти ж вичерпала майже всю свою магічну силу.

   Скарлет на секунду замислилася і дещо згадала.

   ─ А де Сорей? – злякано запитала вона, помітивши, що хлопця немає у цьому залі. Дівчина згадала про його рану і сильно злякалася. Невже заклинання не подіяло повністю і рана ще не зажила.

   ─ Не хвилюйся. З ним все добре, − заспокоїв Скарлет Сава, побачивши занепокоєний вираз обличчя дівчини. ─ Він пішов у магазин… Зараз повернеться.

   І тут скрипнули двері. До кафе зайшов Сорей. Він був одягнений у форму офіціанта, але без фартуха, як і його брати, через що його одяг здавався святковим. Побачивши хлопця, Скарлет з полегшенням зітхнула і усміхнено подивилася на юнака. Той, помітивши дівчину, теж усміхнувся у відповідь.

   ─ Кхм, − кашлянула Лайла, привертаючи увагу своєї подруги. ─ Ось, − вона простягнула невеликий пакунок квадратної форми. ─ Ти ж любиш читати, правда?.. З Днем Народження, Скарлет.

   ─ Дякую, − усміхнулася дівчина.

   Вже через хвилину Скарлет була засипана привітаннями і подарунками від друзів. Файон подарував їй невелику музичну шкатулку, яка грала чарівну мелодію, відкривши її. Сігда вручив їй красивий позолочений годинник, який дівчина одразу надягла на руку. А Меллан спік великого шоколадного торта, від вигляду якого можна було вдавитися слиною, а на його верхівці красувалася цифра вісімнадцять.

   ─ Ну, а від мене ти вже отримала подарунок, − мовив Сава, кидаючи погляд на бежеве плаття Скарлет.

   ─ Дякую.

   «Так ось від кого ця сукня», − подумала дівчина.

   Через декілька хвилин всі вже сиділи за столом, який прогинався від всілякої смакоти: салати, бутерброди, різного виду тістечка і шоколадний торт.

   Всі весело святкували, пили вино і розповідали різні смішні історії. Найбільше сміялася Скарлет, яка майже весь час розмовляла з Лайлою. Вперше за цих три роки вона так від душі веселилася. Нарешті всі проблеми вирішені; Аїди більше немає, і можна полегшено зітхнути.

***

   Повіяв легенький вітерець, розвіваючи волосся Скарлет, яка сиділа на плоскому даху кафе.

   ─ Чому ти тут? – пролунав голос у неї за спиною.

   Обернувшись, дівчина помітила Сорея, який підійшов до неї.

   ─ Вирішила подихати свіжим повітрям, − відповіла Скарлет.