Розділ 9 Кривавий місяць

Був теплий літній вечір. Сонце вже зайшло, тому місто поглинули сутінки. У кафе «Фантазія» ще обслуговували останніх клієнтів, після яких на дверях з’явилася табличка «Зачинено».

   Скарлет разом із хлопцями прибирала у залі. Після нічної прогулянки, яка була тиждень тому, у дівчини був чудовий настрій. Хоча іноді після видіння і нічних кошмарів вона знову занурювалася у свої думки, а Сорей сумно поглядав у її бік.

   Закінчивши прибирати і попрощавшись з друзями, Скарлет рушила додому. Вона йшла поволі, нікуди не поспішаючи, їй подобалися нічні прогулянки, адже на них дівчина могла побачити далекі зорі, які вкривали небосхил. Дивлячись на ці цяточки на небі, вона знала, що десь там, в безкінечних просторах космосу, на неї чекає її рідна домівка.

   Віяв легенький вітерець. Скарлет вдихнула на повні груди свіже нічне повітря і глянула вгору ─ все небо було всіяне зорями, але через вогні міста вони були ледь помітні. Дівчина легко усміхнулася, пригадавши маленьких світлячків, які кружляли навколо неї. «От би ще раз побачити цих дивних комашок», ─ подумала вона.

   Ще трохи постоявши і подумавши, Скарлет рушила додому, але ступивши один крок, вона зупинилася. У неї було дивне відчуття: ніби зараз трапиться щось жахливе. Вона обернулася назад і шоковано застигла ─ з-за високих будинків показувався величезний червоний місяць, схожий на око казкового велетня, який поглядає на нічне місто.

   Дівчина одразу ж згадала те видіння, яке вона бачила майже щодня. У грудях щось стислося, і Скарлет почала важко дихати, а руки і ноги затрусилися ─ вона боялася, страшенно боялася. До цієї миті дівчина не знала, що таке страх, але зараз, дивлячись на кривавий місяць широко розплющеними очима, вона мало не плакала. Їй чомусь хотілося заридати, як мала дитина, і втекти подалі звідси.

   Місяць піднімався все вище і вище, заливаючи своїм кривавим світлом все місто. Зірок більше не було видно. Весь небесний простір став червоним, ніби на ньому розлилася кров.

   Скарлет стояла непорушно і витріщалася на місяць. Вона навіть не почула, як до неї хтось підійшов.

─ Гарно, правда ж? – пролунав голос у неї за спиною.

   Дівчина рвучко обернулася і страху їй додалося ще більше ─ перед нею стояла чорноволоса демониця. Її жовті котячі очі світилися у темряві, а на чорних обладунках відбивалося світло кривавого місяця; за плечима ледь ворушилися великі кажанячі крила, що були майже непомітні на тлі темно-червоного світла.

─ Аїда… − самими губами прошепотіла Скарлет.

   Раптом десь позаду скрипнули двері. Це Сава разом із синами вийшов подивитися на кривавий місяць. У них були такі самі обличчя, як і у Скарлет: нажахані і застиглі. А коли вони помітили дівчину разом з Аїдою, їхні очі розширилися ще більше.

─ Ну ось, знову твої друзі будуть нам заважати, − вдавано засмученим голосом пробурмотіла демониця. ─ Але не хвилюйтеся, я знала, що ви прийдете, тож приготувала для вас подарунок, − Аїда хитро усміхнулася і вигукнула, − Камуї! Субару!

   Біля демониці засріблилося два вихори, з яких з’явилося двоє юнаків. На вигляд вони були ще зовсім дітьми, десь років п’ятнадцять. У них були червоні очі і довгі кігті на руках, а зовні вони були дуже схожі один на одного ─ близнюки. Юнаки мали коротке чорне волосся і були одягнені в однакову чорну одежу: темні брюки і плащі. Раптом один із них усміхнувся, показуючи гострі ікла.

   Скарлет жахнулася: «Невже Аїда привела із собою вампірів?»

   Вампіри, як і демони, дуже сильні істоти. Вони вбивають будь-кого, навіть не замислюючись.

─ Субару, − тихо мовила демониця і, глянувши на вампіра, кивнула йому.

   Хлопець вийшов на перед, тримаючи в руках непритомну дівчину. У неї було коротке білосніжне волосся, яке ворушилося на вітрі.

─ Лайла! – вигукнула Скарлет і підбігла до вампіра.

─ Я повертаю твою дорогоцінну подругу, − мовила Аїда. ─ Не хвилюйся, вона жива, тільки трохи виснажена.

   Скарлет стисла кулаки і зціпила зуби. Її страх миттю зник, а натомість прийшла лють. Вона страшенно сердилася на демоницю, через неї страждала її єдина подруга, яка стала для Скарлет як сестра. Дівчина підняла свої вогняні очі, в яких палахкотів шалений вогонь, і з ненавистю зиркнула на Аїду.

─ Сава, − звернулася Скарлет до старого. ─ Будь ласка, попіклуйтеся про Лайлу…

   Чоловік ледь кивнув, і, забравши непритомну дівчину із рук вампіра, подався до кафе.

─ Скажи, − мовила демониця. ─ Ти готова до нашої останньої битви?

   Дівчина не відповіла, лише продовжувала далі свердлити поглядом свого ворога.

─ Одна з нас програє, − сказала Аїда. ─ Це битва на смерть… Все скінчиться тут і зараз… Ти готова? – ще раз запитала вона.

   У відповідь Скарлет знову промовчала, але відступати вона не збиралася. Раптом навколо неї почав утворюватися вихор вітру, поволі перетворюючись на золотистий пил, що нагадував світлячків.

─ Ти заплатиш за те, що зробила з Лайлою, − промовила дівчина.

   Вихор навколо неї продовжував крутитись, і скоро охопив її всю. Через кілька секунд він зник, а світло, яке йшло від нього, почало згасати.