Розділ 5 Беззоряна ніч

   Годинник на стіні пробив першу годину дня. Обід закінчився і час братися до роботи.

   Тихо дзенькнув дзвіночок біля дверей, попереджаючи про прихід гостя. Це було молоде подружжя, яке увійшовши до кафе, жваво про щось перемовлялося. Вони сіли за столик біля вікна.

─ Це наші постійні клієнти, − пролунав над вухом Скарлет голос Сорея.

   Дівчина обернулася до хлопця і кивнула. Тоді рушила до столика, за яким сиділа пара.

─ Доброго дня, − привіталася Скарлет. ─ Раді бачити у нашому кафе, − усміхнулася вона і простягнула гостям меню.

   Деякий час чоловік і дружина оглядали список страв.

─ Нам, будь ласка, овочевий салат, і…− задумалася жінка.

─ І найкраще вино, − продовжив її чоловік.                 

   Скарлет записала все у свій блокнот і повідомила:

─ Ваше замовлення буде готове через десять хвилин.

***

   Незабаром до кафе прийшло стільки народу, що офіціанти ледь встигали записувати замовлення.

   Дівчині дуже сподобалася ця робота, хоча і трохи втомилася. Але їй було весело. І вона зовсім перестала думати про Аїду.

   Нарешті одинадцята година вечора. Всі люди розійшлися і можна було закривати кафе.

   Сава, Меллан і Файон прибирали на кухні, а решта залишилася у залі: Сорей підмітав, Сігда мив підлогу, а Скарлет витирала столи.

   Надворі вже було темно. На вулиці тихо-тихо, тільки віє легенький вітер.

   На даху одного з триповерхових будинків стояла чиясь чорна тінь.

─ Так значить, ти знайшла собі нових друзів, феніксе, − гмикнула постать, дивлячись у вікно кафе, тоді розвернулась і зникла в темряві.

   По тілі Скарлет пробіг крижаний холод. Вона відірвалася від своєї роботи і поглянула у вікно, на той самий дах, де щойно стояла тінь. У неї було дивне відчуття.

─ Щось не так? – запитав Сорей, підійшовши до дівчини.

─ Н-ні, все добре, − усміхнулася Скарлет.

   Через півгодини кафе сяяло чистотою. Дівчина перевдягнулася і вже збиралася додому.

─ Ти добре попрацювала,− похвалив Сава нову офіціантку. ─ Випробовування ти пройшла успішно… Тож тепер, Скарлет, ти офіційний працівник нашого кафе.

   Дівчина усміхнулася. «Ну, слава Богу, хоча б проблему з роботою вирішила»,− зітхнула Скарлет.

─ Ну, мені вже час додому. Дякую вам за все, − сказала дівчина і подалася до дверей.

   Скарлет вже зібралася йти, але її зупинив голос Сорея.

─ Знаєш, Скарлет, вже пізно… − хлопець почухав потилицю. ─ Можна я проведу тебе додому?

   У відповідь дівчина тільки усміхнулася і кивнула головою, погоджуючись.

***

Кругом було тихо. Тільки чулися кроки Сорея і Скарлет, які прямували вулицею. Дівчина задумливо підняла голову догори і подивилася на небо, затягнуте хмарами.

─ Ех, шкода, що зірок не видно, − зітхнула вона.

─ Ти любиш зорі? – поцікавився хлопець.

─ Так, дуже, − відповіла Скарлет. ─ У моєму світі вони не дуже помітні. А коли я дивлюся на зоряне небо, тут, на Землі, мені одразу ж веселішає, − усміхнулася дівчина.

   Вона замовкла, думаючи про своє. Раптом перед нею виникла дивна картина: кругом сяяли маленькі зорі і літали галактики, ніби вона опинилася у космосі. Дівчина обернулася до Сорея, і здивовано глянула на нього: він тримав руки човником, з яких струменіла магія.

─ Це твої чари? – запитала Скарлет.

   У відповідь юнак кивнув, підтверджуючи здогад дівчини.

─ Я дракон ночі, − сказав він, ─ і моя чарівна сила пов’язана з цією порою доби: із зорями, з космосом і місяцем, а також… із темрявою.

   Дівчина зачаровано дивилася на всі ці вогники, які танцювали кругом неї та Сорея. Магія цього хлопця дуже зацікавила Скарлет, як і він сам.

   Раптом посеред тиші пролунав голос з холодними нотками:

─ Давно не бачились, феніксе.

   Скарлет завмерла. Їй не хотілося чути цього голосу, тільки не зараз.

─ Чого тобі? – огризнулася вона.

   До дівчини підійшла чорна постать, яка хитро усміхалася.

─ Це Аїда? – запитав Сорей.

   Скарлет не відповіла, тільки ледь кивнула головою.

─ Бачу, у тебе з’явився друг, і не один, − гмикнула чорна тінь. ─ Не впевнена, що Лайлі це сподобається.

─ Ти що, слідкуєш за мною? – гаркнула дівчина.

─ Іноді, − чесно відповіла Аїда.

─ Чого ти хочеш? − знову запитала Скарлет.

─ А хіба не ясно? – запитала тінь. ─ Я хочу тебе позбутися, − усміхнулася дівчина. У її руці з’явився чорний меч, і вона кинулася на свого ворога.

   Скарлет спритно вихопила свою зброю і заблокувала удар Аїди. Тоді відштовхнула її та кинулася вперед. Між феніксом і демон точилася боротьба. Вони були рівні у силах, тому ніхто не міг перемогти. Аїда атакувала суперника темним льодом, а з рук Скарлет вихоплювалися язики полум’я.

   Пройшло хвилин п’ять. Дівчата важко дихали. Але ніхто не збирався здаватись.

─ Скарлет!!! – рикнула демониця, і зі шаленою швидкістю кинулася на дівчину.

   Скарлет не встигла підставити меч, щоб захиститися, але…

   Почувся дзвінкий удар мечів. Проти сяйва місяця зблиснув довгий меч ─ катана, який належав Сорею. Він міцно зціпив зуби, блокуючи удар Аїди.

─ Ти… − просичала демониця. ─ Як ти смієш переривати наш бій!

   Вона настільки розлютилася, що відштовхнула хлопця ударною хвилею. Він відлетів до стіни і добряче гепнувся спиною об асфальт.

─ Сорей! – гукнула Скарлет, хвилюючись за свого друга.

   Але юнак не збирався здаватись. Він піднявся на ноги, а навколо нього почав утворюватися магічний вихор, від якого його волосся розвівалося, ─ Сорей накопичував магічну силу. Хлопець кинувся до Аїди і завдав серйозного удару, від якого вона добряче постраждала. Юнак знову хотів кинутися до демониці, але його зупинила Скарлет.

─ Годі, − тихо мовила вона.