Розділ 19

Сонце світило на мене, вітер розвіював мені волосся була чудова субота, бо я знала, що наступного тижня моє день народження!.
-Венеро, злізай з дерева, ми готові до пригод!-гукнув мені Нік і я почала злізати з дерева на якому була.
-То, побігли?- спитала я в нього й він кивнув.
При бігши до нашого дерева я побачила Лідію з Лукією які були вдягнуті в звичайний одяг в якому й приїхали до «Галицького заповідника».
Залізши на дерево, появився будинок в якому ми були вже всередині й перед нами з’явився портал в який ми зайшли та опинились в якійсь печері де було видно тисячу дерев а ми були в костюмах для лазння, та без приборів для цього окрім якигось крил на костюмах.
-Гаразд, ми в печері розгублено повідомила нам Лукія.
-Ага- дивлячись вниз  промовив Нік й на його обличчя було видно незрозуміння.
-Може, це якийсь типу тест?- сказала я та підійшла до кінця печери, де стояв стовп з надписом й прочитала в голос.
«Якщо, ви на якійсь вершині, значить, що ви полюбляєте пригоди. В цей рік 1988 ми змагаємось з різних місць, хто першим прийде/прилетить до фінішу отримає сюрприз та навіть де ви є, ми де що підготували там для вас а й будуть вам невеличкі загадки. Удачі!».
-Що, нам летіти треба? Але куди?-я відчула в Лідії страх, та й я трішки злякалась.
-Це ж розваги, ми відчуємо себе птахами!-У Ніка був хороший настрій, бо він більше за нас полюбляв екстрим.
Ми почули якийсь звук в печері, та й здигнулись перед нами з’явився Орел-великий з великим дзьобом, крилами які були майже як печера й який мабуть розізлився, що ми в його печері.
-Венеро, може нам час…рушати?-з страхом спитала мене Лукія й я була з нею згідна, бо він уже був готовий злітати за нами й ми розправили свої крила на костюмах й злетіли.
Летіли ми над деревами а Орел летів за нами.
-Ти щось казала, що десь будуть загадки?!-крикнула мені Лукія й я сказала, що треба розділитись, вони так і зробили Нік рушив на захід, Лукія вирішила полетіти трішки до землі, Лідія на схід а я просто прямо летіла й переді мною постала повітряна куля де був чоловік у костюмі та окулярах і дав мені аркуш на якому було написано взяти пару зернят, мені сказали, що вони десь літають на кулі і я рушила далі.
-Ти щось найшла?- спитала мене Лукія.
-Ні, та мені сказали, що треба шукати зернята десь в небі- повідомила я їй.
-Якісь дивні змагання скажи?-сказала мені Лукія й я кивнула їй і ми почали шукати.
До нас летів Нік з Лідією які нічого не знайшли й я їм розказала те, що й Лукії і ми всі почали шукати а от Орел все був близько та й близько і чуть мені не порвав крило.
-Ого, ще б трішки.
Ми продовжили летіти й він все ж таки дістався мене та порвав мій костюм і я почала падати.
-Венеро!-гукнули мені друзі та я сказала їм аби вони продовжили пошуки а я впала на землю і підвернула ногу.
Знявши костюм ,я була в простій футболці з штанами 80-х і помалу по шкутильгала до того місця де мав би бути фініш.
-«Головне, щоб з друзями нічого не сталось» - подумки промовила я.
Я йшла ледве та розглядала дерев й на них декількох білочок руденьких. 
Пройшла доволі великий шлях і нога нестерпно боліла і я сіла на ближчій зрублене дерево аби трохи перепочити.
-Це якось тупо, бути в печері де є Орел і просто на просто шукати йому їду і на фініші дати?-сказала я самій собі і почула неподалік вовка який мабуть відчув мене.
-Та, що це сьогодні? Мене всі хочуть з’їсти?.
Я гадки не мала що робити та просто рушила далі і переді мною з’явився вовк сіро білою шкурою й просто гарчав.
Стояла я нерухомо, аби він на мене не напав, він почав готуватись до стрибку і я присіла та побачила, що він не за мною гнався а за здобиччю він з’їв зайця і підійшов до мене і я зрозуміла, що він хоче показати мені коротший шлях, я перелякана пішла по малу за вовком.
Коли я побачила своїх неподалік, звернулась до вовка й подякувала йому за те, що він мене привів і почула в себе в ловові впевнений голос.
«Венеро, ти мила й щира дівчинка, дякую тобі і до зустрічі!».
Я не зрозуміла, що це було, я тільки що чула голос вовка?, звідки він знає мене?.
-Венеро, он ти де!- гукнув Нік і мої друзі підбігли до мене з подарками вони таки виграли.
-Ми переживали, з тобою все добре?–спантеличено спитала мене Лукія і звернула на мою ногу- А що з твоєю ногою?.
-Коли я падала то, підвернула ногу, нічого страшного.
-Нічого страшного, та на ній кров!-сказала Лідія і я подивилась на свою ногу і правда, на ній був кров та я не переживаючи спитала в друзів про те, що вони виграли.
-Ну, ми виграли- Нік почав витягувати з кулька якісь дерев’яних тварин: вовка, кота, лисицю й яструба.
-Добре, що це означає?- спитала Лукія і взяла собі кота.
-Може, такі призи в них?-сказав Нік який тримав яструба.
Я взяла вовка а Лідії лишилась лисиця.
-Напевне, так і є Ніку?-відповіла я йому і дещо зрозуміла.
-Це наші тварини!–повідомила я друзям, коли ми вже ішли шукати порталу.
-Тобто?-підійшов до мене Нік. 
-Це типу ми в стилі тварин чи щось таке?.
Ми вже були в себе і я зайшла до себе в намет, та дивилась на вовка.
-Що ти думаєш?.
Біля мене сіла Лукія й теж дивилась на  свого дерев’яного кота.
-Я думаю, що ці тварини ми і є- впевнено сказала я.
-Тобто, як перевертень?- промовила Лукія й ще раз глянула на кота.
-Ну…не те, що перевертні та щось таке, це немов би наші захисники.
-То, мене захищає кіт?.
-Ну, дивись ти любиш сидіти в дома?-спитала я в неї і вона кивнула.
-От, коти ж сидять дома й їм там добре, та іноді вони й на дворі бувають чи не так?-сказала я й поклала вовка біля телефона.
-Так…ого я зрозуміла!.
-Це типу і між перевертнями і ні. Ми не перевертні, та любимо те, що й ці тварини, я наприклад ніби лідер в зграї і полюбляю нові місця і подорожі тобто я грайливий вовк ну вовченя поки що, Лідія іноді буває хитрою, видається за розумну, Нік яструб  бо він ж лазить по деревах немов летить.
-Ага,ясно.
До нас прийшли Нік з Лідією і ми всі трохи ще побалакали і заснули.