Розділ 17

Читавши книгу, яку дав мені чоловік 1907 році я була вражена нею й я прочитала приблизно 40 ст. за той час, коли прийшла до мене Лукія в новому образі на ній був: спортивний одяг з її улюбленою тваринкою зайцем, кросівки різно- кольорові й розпустила волосся.
-Ой, ти читаєш?- вона хотіла вийти, та я її затримала.
-Ні, ні все добре, сідай.
Вона сіла біля мене й розказала, що ми через годину ідемо до заповіднику, того разу ми четверо не могли іти, бо Нік не міг іти тому ми з ним лишились.
-Це ж класно!- промовила я.
-Так, тому зараз всі збираються, їмо і ідемо- сказала Лукія.
-Гаразд, то я напевне збиратимусь?.
-Так, так я вже й сама іду.
Лукія була вже біля виходу з намету та я її ще спитала де Лідія з Ніком?.
-Е… О вони грають в футбол разом із Майклом, Роксоланою та Софією.
-Ясно.
Нік полюбляв із спорту найбільше футбол особливо з компанією.
-Добре, я піду до себе.
-Звичайно!
Лідія була разом із Майклом та Роксоланою в наметі.
Я вдягнула: сірий спортивний одяг з вовком, кросівки чорні й кепку і вийшла на двір де було як завжди хтось в телефоні, хтось розмовляв ну а четверо грали в футбол.
-Так діти, перекусіть щось, бо потім ми ідемо до заповідника!-з тоном поспіху сказала нам наша вчителька й ми всі сіли та почали їсти що собі взяли.
Через хвилинку ми вже рушили до заповідника де на нас чекала жінка в: зеленій футболці, синій безрукавці, чорних штанах і кросівках.
-Добрий день, я до вас вчора дзвонила-промовила наша вчителька Іра.
-Так, звичайно, проходьте!- ввічливо сказала жінка та впустила нас.
Спочатку, нам показали маленьких тварин: кроликів які їли траву, лисиць-білок які стрибали з гілки на гілку і ще пару а потім ми побачили( ну я почула): великого Оленя який був як і його клітка, ведмедів, вовків деяким учням дали погладити на секунду вовченя навіть нам чотирьом і це було класні і на останок оленів.
Пізніше нам сказали, що ми можемо погодувати декількох  із цих тварин та кожному хто хотів дали їжу тваринам яких мої однокласники повибирали. Я вирішила погодувати і вовченя і оленя під наглядом тої, яка тут працює і це було мило.
Потім, коли всі нагодували тварин і по фоткали цікаві речі на телефони Лідія спитала чи ми сьогодні підемо до будинку на дереві і я сказала, що сьогодні ні раз ми тут, та коли всі будуть у своїх наметах ми можемо піти в ночі глянути, як це буде.
Опинившись в таборі усі пішли по наметах а ми пішли по тихеньку в ліс до свого чарівного будинку.