Розділ 13

Я ще дрімала і не почула, що до мене хтось підійшов й крикнув у вухо.
-Венеро! Прокидайся! 
Мене розбудив крик Ніка, я здригнулась на ліжку й подивилась на нього.
-Що, що таке? 
-Моя нога вже ціла, нумо побігаємо? Лідія з Лукією вже чекають нас на дворі. 
-Ех, Ніку. Гаразд, дай хвильку.
Він вибіг з намету і я почула, що він крикнув від радощів. 
Я встала, вдягнула: білу футболку з Парижем, штани спортивні, кросівки й кепку з малюнком дерев й пішла.
На дворі було сонячно.
 Я замітила друзів й пішла до них, які чекали мене біля гойдалок.
Та  побачила, що Нік катав водночас Лукію і Лідію. 
-Привіт, Венеро- сказала мені Лідія. 
-Привіт, Нік сказав що, хоче побігати?- спитала я в друзів.
-Побігаєм потім підемо до будинку-сказала Лідія й ми не замітили, що наш друг уже побіг до лісу, ми рушили за ним.
Бігли та й бігли, то ловили один - одного, то так, просто.
От ми звернули в напрямок будинку й побачили біля нашого дерева Олега який стояв припершись до дерева і дивився на нас.
-Кудись зібрались? Може, хочете залізти на це дерево до свого будиночка?- спитав нас Олег і оглянув нас. 
-Ні, чому питаєш? Ми просто гуляли по лісу і хочем просто залізти на це дерево- відповіла я йому й рушила до дерева.
-Ти ж знаєш, що я знаю, що там чарівний будинок який зникає й появляється. Я ж не дурний?
-Ти таки дурний, раз сховався за деревом і бачив нас на ньому!-гукнула на нього Лукія й трохи пролила сльозу за те, що не замітила його і Нік притулив її до себе.
-Олег, те, що ти бачив не можна нікому розказувати, будинок сам вибирає людей яким буде цікаво і чи вони будуть добрими до нього-сказала я й повернулась до друзів.
-Він так просто не появляється, покажеться лише тоді коли…– я не могла йому сказати.
-Олег, він можна так сказати відчуває людей і таким образом вибирає, та, якщо ти побачив наш будинок, то просто його забуть, ми не хочем щоб  ти бути там
-Ти підслуховуєш наші розмови вже з другого класу- перебила мене Лідія.
Ми бачили, що його розізлили і він потім трохи розплакався, навіть сльозинку пролив.
Олег, та не прикидайся- закотивши очі відказала я. Потім ми побачили, що дерево обгорнуло його й потім відпустило та зрозуміли, що він йому не сподобався бо це були не справжні сльози а фальшиві. А коли він обгорнув його, то на Олеговіній футболці появився брилок через якийсь час заснув і гілки віднесли його до табору.
Ми бачили, як його несуть грубі гілки і залізли на дерево де через три секунди появився будинок і сказав нам: « Я БУВ БИ РАДИЙ, ЩЕ ОДНОМУ ЧЛЕНУ, ТА ВІН ПРОСТО НЕ ЩИРИЙ, РАЗ ПІДГЛЯДАВ ТОГО ДНЯ. Я ЙОГО БАЧИВ Й ХОТІВ СКАЗАТИ, ТА ЛУКІЯ СПРИТНО ВІДЧУЛА ЙОГО ДЕСЬ ТАМ ЗА ДЕРЕВАМИ. ТИМ ПАЧЕ, ЩО ВСІ ЛЮДИ ЯКІ БУЛИ В МЕНЕ ВСЕРЕДИНІ БУЛО ЧЕТВЕРО НЕ БІЛЬШЕ Й НЕ МЕНШЕ».
-Та нічого, все позаду – заспокоїла я його водночас і друзів.
-Він просто має таку сім’ю в якій нічого не скривають тим паче, як би він хотів подзвонити щоб розказати про будинок він б не зміг бо в нього телефона не має йому батьки не дозволяють а в класі ні хто йому не хоче давати бо він може й їхні секрети розказати тому всі ховають добре свої телефони- розказала Лідія.
Ми всі вдихнули й видихнули й зайшли в портал.