Розділ 12

Була ще неділя Лідія з Лукією планували які танці будуть танцювати які сиділи й різні казали які танці котрі  вміють танцювати. 
А Нік думав  те, що буде казати аби розсмішити публіку в 1980 року. Він почав шукати в телефоні як колись смішили людей то читав, то дивився в Ютубі.
А от я просто собі слухала музики свої улюблені і думала над однією піснею групи Pentatonix думаю, що сподобаються їм  пісня яку я вибрала навіть, якщо ця група з нашого часу.
Коли вони вже повибирали (я так думала) то, вийшли поснідати а я ще думала, та мабуть теж вибрала і пішла теж снідати.
 Я взяла собі: ковбасу з омлетом, гречку й чай і сіла біля  Лідії. 
-Венеро, ти вже вирішила, що співатимеш?- спитав мене Нік який проковтнув свій хліб.
- Так, та це буде сюрприз я ще потренуюсь.
-А ви, що танцюватимете?- спитала я в Лідії вона задумалась.
– Ну ми ще думаємо над тими танцями які є в цьому році але напевне Контемпоарі.
– Гарний вибір! Як раз цей танець придумали цього року – підбадьорила я – ви можете показати відчуття що до цього року й снігу наприклад.
 – Гарна ідея, але які?- сказала Лукія яка крутила на видельці спагетті з кетчупом.
 – Як станцюєте, так і буде прекрасно, це ж 80-ті тому можна мабуть показати те, що хоч ?.
Тож ми визначились, хто що буде і пішли ще трохи потренуватись в нашому наметі ну Лідія пішла до Лукії в намет.
Вони видихнули, бо нікого не було й включили музику під яку будуть танцювати.
А я з Ніком лишились в нашому. Спершу він почав тренуватись на мені, чи  буду я сміятись.
 - Ну кінцівка була не прямо так смішна, але добре – спокійно мовила я й показала йому великий палець.
Він зрадів, що у нього вийшло.
В загалом, він розказував про: подорожі, як упав і які реакції в нього були в принципі було смішно, бо Нік якщо хоче когось розсмішити, то йому це вдається і він щасливий від того, що людям смішно.
 Мені прийшла непогана ідея.
-Слухай Ніку.
- Так? – що Венеро?.
- Може ти спробуєш взяти гітару нашого вчителя або там попросиш й підчас  граня на гітарі ти будеш наприклад граєш на гітарі так, аби було цікавіше а кінець ти можеш разом зі мною виступити аби я не соромилась.
- Це чудова ідея взяти в вчителя на якийсь час гітару- відповів Нік у якого засяяли очі.
 – Та може ми всі з тобою виступимо все ж таки ми друзі ну спочатку ми покажемо по черзі свої три таланти а потім разом заспіваємо з тобою?.
 До нас зайшли Лідія й Лукія які мабуть уже закінчили рухи.
- О я якраз хотів до вас зайти- сказав Нік.
-Ясно, Ніку – з усмішкою сказала Лукія.
- Гаразд, просто, я давно не співала - призналась я.
- А як давно? – спитала мене Лідія.
-Десь в першому класі й третьому – відповіла я.
Побачивши як мої друзі перезирнулись, то скрутилась калачиком.
- Послухай, Венеро- сказала Лукія -ти ж змогла того разу, зможеш і цього все одно ми виступатимемо разом.
Нік буде грати на гітарі ту пісню, яку ти вибрала а ми можемо підспівувати! 
-пам’ятаєш коли ти виступала твої батьки не змогли прийти ми ж сиділи на кріслах і підбадьорювали, допомагали?- нагадала мені Лідія яка сіла поряд зі мною.
-А я, так кричав Ура! Коли ти виграла, що аж втратив голос на тиждень- зі сміхом сказав Нік який почав сміятися 10 секунд з того моменту.
-Годі Ніку, насміявся вже й годі!- сказала Лукія.
-Все, все перестав.
-Дякую за підтримку друзі!- трохи тихим голосом сказала я й витерла сльози об рукав, плач був і від щастя й від сміху.
Тож ми рушили повечеряти й лягли спати а я ще хвильку переглядала фотографії які ми зробили в таборі й навіть в 1950 році і потім із хорошим настроєм заснула.