Розділ 11

Ми сіли собі на траву. А Нік разом з Лукією тримала його за руку і потихеньку прийшли.
Разом з вчителями дивились фільм «Міст у Терабітію».
Наступний день я чи то грала з друзями в різні ігри чи щось робила на дворі і чекала доки ми вже прийдемо до новий місць та ще була п’ятниця тому треба було чимось і ще зайнятись і так сиділа в наметі і просто дивилась верх і слухала в телефоні музику яку завантажила собі.
До мене зайшла Лукія помахала мені та сіла біля мене.
 -Що слухаєш? – поцікавилась вона в мене коли я вийняла один навушник
- різні стилі пісень – відповіла я- наприклад зараз Stitches (Shawn Mendes).
 - О, він і мені подобається- сказала Лукія і всміхнулась.
- Та? Я вже була відклала навушники і сіла по зручніше й вийняла ще один навушник.
– Ага, і багато різних- сказала  вона і так ми почали діалог про що любимо робити, шо робимо в вільний час і так далі.
Коли ми доказали, приперлись до стіни і Лукія сказала.
 - От бач, є що робити коли не ходиш до будинку.
Я на неї подивилась так, що хочеться було спитати «як ти прочитала мої думки?», «що ти цим хочеш сказати?» та потім зрозуміла її слова ми ж грали в ігри, поговорили разом про різні теми і я зрозуміла, що навіть тут в реалі ми немов в інакшому світі.
-Дякую Лукіє- лише промовила я і до нас прийшли Нік з Лідією які мабуть цей час були на дворі.
- Про що говорили?-спитала Лідія коли сіла на ліжко з Ніком.
– Та так про різне- сказала я і подивилась на Лукію.
- А ви що робили на дворі?.
-Та так розмовляли, я попросив нашого вчителя спробував грати на гітарі і в мене є трохи таланту! Я навіть не знав- повідомив нам Нік у якого став хороший настрій.
 - Молодець Ніку!- похвалила я його і додала.
 – То в нашому класі є молодий гітарист?.
- Мабуть, то треба маму попросити аби вона мене записала на курси.
Пройшов тиждень, і наш вчитель сказав, що Нік вже може ходити та трохи був би він обережним там не бігти і не напружуватись.
Вчитель вийшов і ми обнялись разом і ми вирішили, що з завтряшнього дня іти до будинку.
От настав четвер ми вдягнулись, перекусили та пішли до будинку.
Коли прийшли, то зрозуміли, що з нас є каліка.
-А як ми заліземо якщо Ніку не можна напружуватись? – спитала Лукія.
- Не знаю? І відчула, що мене хтось штрухкнув я обернулась і побачила, що  дерево на якому є будинок почав рухатись.
 Він обмотав Ніка і поставив його в будинок а потім й нас.
-Що це було, то й дерево чарівне? - здивований Нік у якого було обличчя ніби скоро лопне
– напевне- сказала я в якої також було таке обличчя ну і в Лукії в Лідії. Ми навіть не замітили порталу який пізніше відкрився а на стіні будинку на тому самому місті, що й того разу було написано: «Я РАДИЙ, ЩО ВИ ПРИЙШЛИ ВЖЕ ДУМАВ, ЩО НЕ ПРИЙДЕТЕ І Я ЗНОВУ БУДУ САМ»сказав нам будинок, ми кивнули й стрибнули в портал до нових пригод.

Ми опинившись в місці зимовому а ми були в куртках напевне був січень чи грудень. Я замітила десь здалеку сцену напевне для виступів і я побачила на стовпі листівку на якій писало: ЗАПРОШУЄМО ВАС ДО ВИСТУПУ ДЛЯ ТОГО АБИ ПРИВІТАТИ ЗАКІНЧЕННЯ РОКУ ПРОСИМО ТИХ, ХТО МАЄ РІЗНІ ТАЛАНТИ ЧИ НАВІТЬ НЕМАЄ ТА ХОТІВ БИ ПОКАЗАТИ ЇХ ВИСТУП ВІДБУДЕТЬСЯ ЧЕРЕЗ ТИЖДЕНЬ В СУБОТУ О 17:00 НА ПЛОЩІ БУДЕМО ВІТАТИ ПОЧАТКОМ НОВОГО РОКУ 1957 РІК!
-Друзі, гляньте я показала їм листівку і вони шокувались від року та потім зрозуміли, що вони подорожують з допомогою будинку на дереві і зробились немов нормальні навіть Лукія яка з нами була два рази.
 – Може підемо, я маю декілька талантів?- сказав Нік який став немов герой.
– Але, твоя нога?- сказала Лукія.
 –Та нічого вже майже не болить!
 – Чекайте! А хіба не треба записуватись? – спитала Лідія
-Ж пише «Приходьте, тобто навіть можуть бути тих кого не знають»
Ми задумались і я замітила на сцені жінку яка напевне тренувалась до виходу.
Рушили до тої жінки коли підійшли на ній була зимова куртка, чоботи й шапка все в сніжинках але різних кольорах.
Ми  спитали її в тому, чому були непевні чи можна виступати навіть тим кого не знають? І вона сказала що цей виступ для всіх і навіть для нових мешканців.
-Отже, ми можемо щось показати та, що саме?.
-Я можу станцювати- сказала Лідія – лише виберу танець- а я можу спробувати розсміяти їх – сказав свою пропозицію Нік.
 – А я можу станцювати разом із Лідією, ти не проти? – спитала Лукія.
- Звичайно! – а ти, що будеш показувати Венеро ? – спитала мене Лідія.
Я знідилась бо забоялась казати свого таланту якого навіть Лукії під час нашої розмови не розказала.
-Ну не знаю чи зможу- тихо сказала я і глянула на друзів.
 –Та не бійся, який талант покажеш?.
 – Я вдихнула й видихнула і промимрила.
 – співатиму.
Друзі витріщили на мене очі.
 – Ого Венеро ми не думали, що ти наважишся ще раз.
 - Я не можу перед публікою.
 – Ти зможеш Венеро! - з голосним тоном сказала Лукія і ми глянули в її бік.
– Вона хоче сказати, що ти здатна навіть виступити на сцені в 1957 року- бадьоро сказала Лідія.
Я ще раз вдихнула й видихнула і Нік мовив.
 –Тим паче, в тебе скоро якраз день народження і можливо там буде твій хлопець з майбутнього!?.
- Ніку, він не мій хлопець! І коли всі притихли, ми всі засміялись та побачили портал в який зайшли.