Розділ 10

Я прокинулась дуже рано коли ще всі спали вийшла з намету й побачила ззаду як сонце встає. Пройшлась по полю, побачила як виглядає природа рано і потім зайшла до намету. 
-Доброго ранку! – привітала я друзів з новим днем.
- Доброго Венеро- сонно поцікавився Нік – чому така бадьора? 
Я знала, що в нього нога та була така рада, що таки сказала.
 – Ми сьогодні ідемо до заповіднику!.
 – Але як же я? я ще не поправився?.
– Ну, ми можемо лишитись з тобою і доглядати тебе так Венеро? 
Мені дуже хотілось туди піти я любила тварин, та я й розуміла, що не можна лишати Ніка самим тому сказала.
 – Звичайно! Що хочеш зробим. 
До нас зайшла наша вчителька яка була в хорошому стані й готова була рушати до заповідника.
 – Ну що, готові до заповіднику!?.
– Міс Ірино, ми нажаль не підемо раз Нік не в змозі ходити то ми лишаємось ми ж не лишимо його тут? Він ще не поправився- пояснила вчительці Лідія. 
На ній було видно смуток та розуміння. 
– Пробачте нас.
– Та нічого, є ж іще учні яким мабуть буде цікаво подивитись на тварин. - Поправляйся Ніку
-Вам не здається це дивним?- спитав нас Нік.
 – Що саме?  Спитала Лідія.
– Схоже чи таки є…
- Та кажи вже!
- Та добре, добре здається мені, що ми її любимці, напевне четверо? Ми дивились на нього немов він щось дурне бовкнув. 
-До чого ти хилиш? Спитала я в Ніка та до нас хтось зайшов.
- Привіт, ви не пішли? поцікавилась Лукія яка схоже також не пішла. 
-Ні ми не пішли відповіла я їй. 
 -Отже, що будемо робити? Ми самі на весь табір- спитала нас Лідія яка сіла біля Лідії.
 - Раз твоя нога ще болить, то можна в щось таке пограти аби тобі було добре- прорекомендувала я.
 – Можна, та в що?.
Я дістала із свого рюкзака гру.
 – Я взяла з собою карти й шашки можна в них?
-Давай!-зрадів Нік і ми  грали в карти, грали ми звичайно на його ліжку яке було середнього розміру а ми посідали так, аби могли грати й не було видно наших карт. 
 Першу партію виграв Нік потім Лідія і ще одну партію Лукія і ми вирішили зіграти ще. 
Ми грали сім разів доки нам не надоїло, і ми приступили до шашок та от грали лише я і Лукія бо Лідія з Ніком не хотіли тому ми грали на моєму ліжку тим часом Нік з Лідією сиділи в телефонах і щось дивились якісь серіали. 
Ми провели цей час спокійно - грайливо і десь о третій годині ми побачили, що вони вже прийшли з заповідника. 
Вчителька сказала, що хто хоче може перекусити.
Ми у трьох вийшли з намету і пішли по поїсти, а коли повертались назад попросили щось взяти з собою для Ніка. 
Нам дали: м’ясо, одне яблуко, картоплю й соку. 
-Ніку, ти голодний?- запитала Лукія в нього.
- А як же! Дякую. 
І ми поставили на його столик, що був біля  ліжка тацю з їдою і він почав їсти. 
Потім ми ще посиділи в телефонах бо робити вже було нічого. 
В своєму телефоні я переглядала фотографії знизу верх і переглядала водночас хто що мені пише, Лідія дивилась серіал « Вовченя» 2010 року, Лукія з Ніком дивились щось на Ютубі. 
Мені прийшло повідомлення від мами, вона питала мене чи не хотіла б я аби вони приїхали на моє день народження яке буде через декілька тижні. Я написала, що не варто нащо їм так далеко їхати, що вони можуть прислати мені посилкою подарок бо в нас є й пошта в декількох кварталів.
–Ну гаразд, до зустрічі - написала мама.
  - До зустрічі. 
Уже пройшов тиждень і ми чекали, коли прийде наш вчитель і не скаже як там нога Ніка. 
-Ну, що Ніку, як ти?.
- Більш менш.
- Дай гляну. 
Він розмотав обережно бинт і почав дивитись на Нікову ногу.
- Гм не болить тебе тут? Наш вчитель легенько натиснув на те місце де він вдарився. 
Ми побачили на Ніковеному обличчі гримасу яка промовляла, що болить але терпимо.
 – Тобі ще болить мг, ну можеш ще один тиждень полежати і думаю до наступної суботи або й швидше буде краще. І вийшов з нашої палати.
 – Добре мати вчитель- лікаря – сказала  я і дала Ніку тай дівчатам  по шоколадці.
 – Дякую моя улюблена молочна- сказала Лукія яка сиділа собі на стільці.
Тож ми так і сиділи в наметі і байдикували. Заснули коли була вже десята година. Коли друзі заснули я подумала про будинок, ми ж один день не були з ним?.