Розділ 9

Сьогодні я  встала раненько і пішла в ліс взявши з собою в дорогу батончики  які змогла  взяла з дому аби пригостити друзів. 
-Доброго раночка! - Привіт !- сказав Нік –  О батончики! – він взяв один батончик і хотів запхати його собі до рота 
-Ніку не роби цього, вдавишся! Але він все одно запхав його і проковтнув – смачненький! Я засміялась і роздала решту. 
-То що ми робитимемо? – спитав Нік і сів собі на крісло.
- Ну можна наприклад сьогодні нікуди не іти а можна в щось пограти тут в нашому світі- прорекомендувала я і всі погодились навіть якщо ми були лише в трьох місцях все  одно трохи хотілось побути в реалі і поробити щось.
- Можна пограти в лови або в хованки, ліс ж великий?- сказала Лукія. 
Ми кивнули на згоду спершу лови а потім хованки, тому вийшовши з будинку і злізши з дерева Нік тикнув на Лідію яка стала першою а ми побігли. Бігли прямо а Нік звернув в нікуди. Спочатку вона зловила Лукію і вони двоє побігли за мною я бігла дуже швидко та вони мене спіймали коли я зупинилась перепочити і ми вже в трьох почали бігти в напрямку куди звернув Нік і я побачила, що він заліз на дерево- ей махлюєш! Ніку це не чесно! Та я замітила, що він просто сидить на дереві я по лізла до нього і побачила, що на його нозі була кров а він тримає її руками і було видно по його обличчі що йому боляче- боже Ніку, як це сталось? – я заліз на це дерево аби ви мене не спіймали, хотів виграти та коли ліз зачепився за щось. 
-Я глянула, де він міг зачепити ногу і побачила цвях який тупо стирчав на дереві. – я зараз покличу Лідію з Лукією а ти не рухайся добре? Він кивнув і я почала обережно злазити з дерева. 
Побігла шукати їх і знайшла Лукію яка ще шукала Ніка я сказала аби вона лишала пошуки, що я його на дереві та він поранений і ми хутчіш побігли до того дерева де був Нік і якраз Лідія прийшла і була біля нього.
 – Венеро, Лукіє він поранений! – знаємо Венера його першою найшла – відповіла їй Лукія.
Я казала аби вони якось злізали з дерева, Лідія постаралась аби наш друг не зробив собі гірше або й нову рану. Вони вже злізли і ми рушили до табору, Лукія була разом з Лідією біля нього а я ішла спереду. От ми вже до йшли   до табору і я побачила вчительку яка розмовляла з нашим вчителем музики, я підбігла  до них. 
– Вибачте, що перериваю – сказала я
- Що таке Венеро?- спитала мене вчителька.
 – Нік поранений! Він там в нашому наметі з ним Лідією і Лукією .
Наша вчителька побігла до  нашого намету.
-Ніку, ти як? А головне питання як це сталося?- спитала в нього вчителька. Тим часом Нік лежав на  ліжку розкладному.
- Ну ми в чотирьох грали в лови, я заліз на дерево і зачепив ногу об цвях от так- розказав він вчительці яка дивилась на це з жахом, що її учень поранений і спитала, чи не має в когось бинтів і ми почули голос нашого вчителя який стояв з сумкою, схоже підслуховував – я маю, я завжди ношу сумку з  речами для таких випадків. Тим паче я колись був лікарем не довго звичайно. 
Він глянув на ногу Ніка й сказав 
- Невеличка подряпинка зараз промиємо, обмотаємо бинтом і все. 
Через хвилин три і нога Ніка була обмотана бинтом- от і готово, ну як?- спитав в Ніка наш вчитель.
- Трохи поболює але нічого дякую- відповів Нік і ми всі спокійно видихнули. Вчитель сказав, що йому нажаль прийдеться якийсь час полежати і не рухати ногою та вийшов з намету, наша вчителька також збиралась іти та Нік сказав їй.
-Зачекайте! Ви не розкажете моїм батькам що сталось, не хочу аби вони хвилювались? Вона деякий час дивилась на Ніка, вона знала, що в його сім’ї ускладності і, що батьки посварились через те, що його тато через дрібничку посварився з дружиною тому сказала.
- Не скажу, та якщо подзвонять і спитають як ти , просто скажу, що все добре. І вийшла з намету але на хвильку спинилась і спитала.
 -До речі, а що ви взагалі робили в лісі?.
 – Та ми ж грали в лови, а в лісі повну місць щоб побігати- відповів їй Нік з таким упевненим тоном, який зумів переконав вчительку.
Зрозумівши вона кивнула і вийшла з намету.
Ми видихнули і присіли на ліжка, Лукія сіла біля Ніка і легенько погладила ногу.
 – Отже, ти поки що не зможеш іти з нами до будинку? - спитала Лідія і опустила голову.
 – Без тебе не буде цікаво- сказала Лукія.
– Ей, я ж не помер!.
 – А ми й не думали – сказала я.
 – Просто ви так кажете! Я ж не буду так довго лежати.
Він розказав нам історію невеличку: якось було літо і в дитинстві я впав із сходів і оббив собі коліна дуже пекло так от, біль і червоне, що було пропало через тиждень два тому не хвилюйтесь так. 
-Заспокоїв ти нас, а скільки тобі було якщо не секрет? – обережно спитала я в Ніка. 
– Ні, не секрет. Мені тоді було шість чи сім- відповів він.
 – О та ко ї і як? Сильно боліло? – спитала ніжно Лідія.
 – Ну пекло, боліло, та я витримав й мама сказала, що я герой ! і я таким себе й уявляв відтоді я й полюбив пригоди! І от пригоди самі мене найшли.
- І поранели- сказала Лукія.
- Та то ж пусте, ж я не знав, що там цвях, тим більше вчитель що сказав невеличка подряпинка тому заспокойся а то не зможеш заснути.
 – До речі про  заснути- я глянула на телефон і побачила, що то вже така година пізня.
 – Вже час спати на моєму годиннику показує одинадцяту. 
 - А , ну тоді добре – сказала Лукія і перед виходом поцілувала в щічку Ніка, а нам помахала рукою і вийшла з нашого намету.
Коли вона вийшла я з сміхом згадала для Ніка дещо.
 - Це як в тому майбутньому, що ми бачили, в якому ти будеш з Лукією у двох колись а Нік глянув на мене так, ніби я попередила його, що у школі буде маскарад тай що хлопцям треба вдягатись як дівчата на Гаваях.
 І ми побачили що він замріявся й згадував той день коли Лукія уперше прийшла до нас.
-Так вона мила, по секрету я її відразу полюбив коли вона прийшла та хотів про неї більше дізнатись ну не відразу а десь через тиждень відповів він і настала на три секунди тиша, ми всі в трьох засміялись і лягли спати.