Розділ 6

Ми здивувались, як на стіні появились слова - це чудо - сказала Лідія з роз’явленим  ротом - ну це ж чарівний будинок, чого удивлятись?- відповів їй Нік. 
Через хв слова пропали і ми подумали де ж шукати цього Кліфа?  - Там  писало неподалік але де саме, тут ж самі дерева? сказала Лідія – мабуть треба  злізти з дерева і рушити?- припустила я. 
 На мене глянули ніби я розказала якусь тайну, вони перезирнулись а я так і стояла з незрозумілими очима і вони кивнули та й почали злізати з дерева. 
-То що нам куди ?- спитав Нік, і всі подивились на мене. – Венеро, ти знаєш дорогу до цього чоловіка?- спитала мене Лідія- звичайно що ні а звідки мені знати я ж його не бачила…. НІКОЛИ!- я звичайно з вами не так довго- почала Лукія- та мені здається, що ти якби це… лідер в нашій групі. – я подивилась на кожного з них і тоді опустила голову. 

-Венеро- сказала  мені Лідія- відколи ми дружимо я ще ні разу не бачила, що ти здаєшся. Наприклад того дня, коли я впала і розбила коліно ти підійшла до мене, обняла й сказала, що все буде добре, а щоб трохи перестала кровотеча ти взяла великий листок і приклала до рани. – навіть зі мною- почав свою розповідь Нік- пам’ятаєш якось я захворів і ти прийшла до мене додому провідати в тебе у руках був мед і пару дисків на яких були комедійні фільми. – або навіть зі мною – сказала Лукія  - ви перші підійшли до мене і прийняли до себе. – Венеро ти сама нас зібрала в цю групу- сказали вони всі троє.
Коли всі доказали, я ще трохи постояла  задумливим поглядом  і сама згадувала ці події і сказала: - то що рушаймо, Кліф сам себе не знайдеться! – так !    - і ми рушили просто прямо та й прямо, ми були довольними, що в нас чотирьох такі пригоди. По дорозі  Нік щось наспівував, Лідія роздивлялась на дерев немов їх ніколи не бачила а я з Лукією разом раділи просто раділи.
 От ми ідемо, ідемо як тут ми зупинились – ви  це чуєте? Спів- сказала я – та то мабуть я співаю- відповів  Нік, та я мала на увазі не його співи, а хтось інший співав чи грав так  тихо, що ледве я почула через спів друга.
Ми пройшли ще трохи і побачили чоловіка, який сидів на дубі в зеленій мантії й грав на сопілці біля нього сиділо декілька тварин і вітер шелестів ніжно під музику.
- Це мабуть і є Кліф про якого писав будинок- сказав Нік і ми тихенько підійшли до нього аби не мішати грати. – давайте тихенько – сказала я і коли ми ще трішки пройшли Лідія стала на гілку яка впала з дерева та й був такий звук ніби в когось кістка зламалась в руці. -ой вибач- тихо сказала вона та на нас вже гарчали звірі за те, що ми помішали їм насолодитись ще трохи співом. -Друзі, друзі тихіше це ж наші вони в моєму будинку подорожують- сказав чоловічий голос дуже ласкаво до своїх тварин і попросив їх піти.
-Привіт діти я на вас чекав – сказав нам Кліф він був у мантії яка була закривала його повністю, волосся чорно- зеленого кольору.
-Перепрошую- почала я – та звідки ви знаєте, що ми в вашому будинку? – Венеро, я ж сам створив його і відчувати його можу.
Я спантеличено подивилась на нього звідки він знає моє ім’я?
-Ніку, Лідіє й Лукіє ви гарно прикрасили його- а звідки ви?- почав був Нік який був в одно час і враженим і розгубленим- я, так би мовити колись жив в цьому будинку на дереві коли був іще малим із сіс’єю.
Ми не розуміли, що він каже тому спитали- ваш будинок сказав аби ми прийшли до вас бо він втрачає сили- сказала я та Кліф просто кивнув і рушив до будинку на дереві. Ми бачили, що він не іде а трохи летить, от ми вже прийшли до дерева, залізли на нього до будинку і він почав розмовляти з будинком. Коли договорив, то по сипив чимось золотим і все. – от і все, просто треба було дати золотого пилку і от ти як новенький- сказав він будинку і звернувся до нас. 
-Ви тут недавно правильно?- спитав він- так- спантеличені ще і здивовані побаченим відповіли ми всі.- отже якщо мою роботу зроблено, я можу іти своєю дорогою- він вже спустився з дерева а ми перезернулись і спустились за ним щоб дещо спитати.
-Почекайте!- навздогін крикнула я йому і він зупинився- хочу спитати- я зупинилась аби відхекатись. 
- А для чого ви свій будинок тут лишили? – спитала я  коли вже трохи повернувся до мене нормальний голос.- для нових жителів аби він показував новим людям які йому довподоби якісь місця а тепер коли я дав йому золотого пилку він показуватиме вам дуже незвичайні та й прекрасні місця чи речі навіть може трохи майбутнє показати. – з сміхом промовив він і доказав – а чому я не взяв його з собою його, бо я не хотів аби він почувався мов в полоні а так то він сам попросив мене перенести його сюди бо тут як я сам побачив приходять діти і він зрадістю показує їм ці місця. 
Коли він доказав, то  глянув і ще раз на свій будинок і помахав нам і рушив своєю дорогою.  – отже що будем робити ? – спитала Лукія – ну вже коло п’ятої тому ідемо до  наших а завтра побачемо, що приготував нам будинок- відказала я і ми всі пішли в те місце де й мали намети.