Розділ 5

В сьомій годині ранку мій телефон показав повідомлення моєї мами, там було написано:
-Привіт доню як ти? Що нового, ти чемно поводишся?
Моя мама була вихователькою в садку і вчителькою першо - клашок. - Я відповіла: так все добре, я завела якби нову подругу Лукія пам'ятаєш? Новенька в нас з шостого класу. - Так пам'ятаю, донечко це супер нові друзі це класно! - вона трохи ще закрита в собі, та ми її розвіяли трохи-Та, як?- спитала мама, та я вже виключила телефон бо почула дзвін, був час сніданку. 
Я вийшла з намету і побачила, що діти вже беруть собі їсти і сама пішла взяти. Коли збиралась сідати то побачила, що Лідії, Ніка й Лукії немає. Ну ці двоє мабуть уже в будинку, а Лукії я сказала, що ми зустрічаємось о десятій біля дерева. Та от що дивно, її на сніданку не було, я спантеличено розглядала де ж вона буже бути зазвичай вона сидить на останньому столику. Коли я вже поїла, то пішла до її намету. Її там не було, може Нік її привів рано до будинку?.
Хутчіш побігла до нашого  будинку, залізла на верх  і побачила, що  його хтось прикрасив. Він був у :світлі світильників, на землі круглий м’який килим, на стіні наша фотографія і записка на якій писало напевне Ніковим почерком: ВЕНЕРО! Ти де? Ми без тебе  вже зайдем до порталу, доведеться  тобі сьогодні побути без нас, розкажем тобі де ми були. І наступний раз вчасно приходь!.

Я дочитала записку і задумалась, що мені робити без них? Напевне допомагати вчительці з чимось, чи ще щось. 
Отже я рушила до табору де якраз підійшла наша вчителька і не попросила мене прибрати зо столу і спитала мене чому того дня, коли ми всі пішли в ліс ми не пішли потім за ними? Я замислилась, що відповісти, бо ж не могла розказати про чарівний будинок, як він відправляє нас куди небудь. Тому я відповіла їй, що тоді не було потреби, що ми не хотіли заблукати тому пішли до наметів. 

Пішла я до свого намету, сіла почитати фентезі яке взяла із собою в якому був один лиходій який подорожував у часі з допомогою якоїсь машини .Так захопилася цим, що не замітила, що вже вечоріло а друзів ще не має, портал відкривається коли в нас уже десь  третя год.
-Мабуть щось трапилось раз їх не має- і я вибігла з свого намету але коли вибігла то зрозуміла, що гадки не маю куди вони потрапили, портал в будинку їх міг відправити куди завгодно!?.

Та я все одно побігла до будинку на дереві. От уже добігала, як побачила в лісі якусь людську тінь. Я сховалась за деревом який був поряд і ледве розгледіла хто це був - Олег! Що він тут робить? Мабуть пішов провітритись перед сном ? - я почекала ще трохи і коли його не було, то зразу побігла до нашого дерева, підійшла до нього і побачила коло дерева друзів значить, вони нікуди не рушали? Я подивилась на них які щось скривали -Ем… що це означає?- здивованим тоном спитала я – побачиш залізь перша ти на верх- сказав мені Нік, який підозріло всміхнувся мені. Я по лізла на верх і побачила таке: круглий килим м’який, на стіні наше фото яке ми нещодавно зробили, і ще стояли м’якенькі крісла.- це ви зробили?-спитала я в друзів-Так але це все було трохи не просто принести- відповіла Лукія, яка була нашою новою подругою.- а звідки ви це взяли?- до батьків подзвонили і ми не помітно принесли сюди- сказав довольний Нік. – будемо тут сидіти до того моменту доки портал не включиться і коли прийдем з того місця звідки прийшли- сказала Лідія яка як раз сіла на м’ягке крісло. 
-А то нічого, що коли ми тільки залізаємо на верх появляється будинок і коли повертаємось зникає?- сказала я друзям які облаштувались тут мов удома.- ну дивись- відповів Нік- сьогодні портал не включався, тому ми вирішили зробити тут зручніше.-  може навіть він довго не буде  зникати і ми зможем поговорити про те місце де щойно були- сказала Лукія яка стояла сором’язливо. 
Я на трохи  подумала і відповіла здивованим тоном. – а не знаєте ви, чому    він не включив нам  порталу, от ти Ніку тобі що не цікаво? – я подивилась на кожного, в моїх друзів були такі погляди ніби вони щось знали. 
-Ну…- почала свою розповідь Лукія – може ти по дорозі  бачила Олега?- так, а що? – ну перед тим коли ти ще не прийшла він начебто  побачив як ми ліземо на дерево і як потім появляється будинок. 
Коли вона доказала, я глянула на них так, ніби коли маму щось розізлило коли хтось розказав те, що приховував.  – тобто що, тепер нам кришка ? я вже помалу відчувала, як я злюсь але спробувала стриматись. І Лідія сказала:  -ми не знаєм, вчителька ж не прийшла сюди так,  то ще не  кришка нам. 
Коли ми думали що робити з цим то відчули як будинок хитається ні би від того аби ми по скоріше щось робили, а на стіні було написано великими буквами:
Я ВАС НЕ ВТРАЧУ, МИ Ж ЛИШЕ ДВАДЦЯТЬ ДНІВ ЦЕ ДЛЯ МЕНЕ ЯК П’ЯТЬ ДНІВ. ПІДІТЬ ДО МОГО  ТВОРЦЯ КЛІФА ВІН ЖИВЕ НЕПОДАЛІК. СКАЖІТЬ ЩО В ЙОГО СТАРОГО ДРУГА ЗАКІНЧИЛИСЬ СИЛИ ЗНИКАТИ І ПОРТАЛ БАРАХЛИТЬ.