Розділ 4

Я розгубилась, як ми можем бути в своєму парку, якщо цей будинок відправляє в старовинні роки, а може й ні? Відправляє куди він хоче чи куди нам треба?
-Чому він нас сюди відправив? Якась нісенітниця- сказала Лідія.
-А куди воно вас відправило в перше?- спитала Лукія в нас.
 – Воно відправило нас в 1980- відповів їй Нік. 
 Ми походили по нашому парку і зрозуміли, шо тут щось нове але що, ми не зрозуміли. – хтось замітив щось нове? Спитала я друзів- та ніби не бачим- а я бачу-сказала Лукія-бачите от там в далечінь є річка а її ніколи не було, або от ще замість дерев тут дерево-квіти а на тих солодощі. – ми здивувались, як вона це побачила- це місце ніби працює так, кожен уявляє щось своє я так зрозуміла- сказала Лукія і побігла до річки. 
-Спробуйте заплющити очі і просто уявіть кожен свій куток- ми так і зробили і кожен побачив своє: Лідія побачила  на лівій стороні сніг і своє улюблене морозиво з начинками, Нік побачив ззаду себе американські гойдалки, своїх улюблнених  футболістів. А я підійшла до Лукії і сіла біля неї.
-Як ти це робиш? – спитала я в неї-легко, треба просто подумати про хороше і тобі все покажеться – я захоплево на неї глянула, а вона дивилась в воду і сказала того, що ніколи не чула від неї- Дякую Венеро, що позволили піти з вами в цей будинок. 
Я була рада, що вона довольна тим, що вона довольна і вона мені сказала заплющити очі, я й заплющила і подивилась у воду вона стала блакитно зелена(мої любимі кольори), плавали в ній різно кольорові рибки і дельфіна який випускав фонтан. Та ще роздивилась навкруги і побачила дерева різно-кольорові а на них  малюнки радощів. 
-Це прекрасно скажи - сказала мені Лукія коли все закінчилось в моїй уяві. – так, це прекрасно- я була вражена від цього, що навіть не почула, що підійшли Лідія з Ніком. Довольні  своїми враженнями. 
-Як це прикольно тут! -Нік був дуже довольним а Лідія насолоджувалась морозивом якого ми не бачили і це було смішно немов вона лиже повітря. -то що ідем? Уже вечоріє – сказала я і ми всі пішли до порталу який, був в десять кілометрів від нас. 
Я побачила на обличчі Лукії задоволення, задоволення від того, що нарешті має трьох друзів і які мають чарівний будинок? Я підійшла і спитала чому вона така довольна, вона сказала: всім, всім  довольна Венеро, нарешті я довольна!
Коли ми опинились в будинку, він почав зникати тому ми злізли з дерева по малу. Наших не було мабуть уже в таборі. 
Дорога виявилась довгою, друзі розказували що бачили а я їх слухала, коли прийшли до табору і вже ішли до своїх неметів, Лукія підійшла до мне і спитала, чи можна ще раз прийти до будинку я сказала їй - ми ходим до нього кожного ранку о десятій та  Нік і Лідія швидше бо ж ти знаєш який він непосидючий і вона пішла (ну як пішла поскакала ) до своєї палатки довольною.