Розділ 2

Ми почали вставати, і я побачила своїх друзів, які вже піднялись і я зрозуміла, що вони пішли за мною.
-Ну і нас покалатало.
 Встали першими Лідія і Нік. На Лідії було плаття, довге блакитного кольору з довгими рукавами, підбори зелені з пір′ям, а на Ніку - піджак чорний з метеликом, туфлі зеленого кольору.
-Що це на нас Лідіє ,ніби ми на маскарад прийшли.
- А де Венера?
- Мабуть там. Ух ти Венеро!
На мені була блакитно-зелена сукня, підбори білого кольору з квітками, а на голові світлого волосся рожевий бант.
-Здається ми в світі маскараду. Ніку, ти вгадав.
Лідія задумливо спитала нас.
-Я в перше на маскараді, а ви?
-Ну та звичайно, що не були ми ні на яких маскарадах чи конкурсах, нас цікавили лише походи кудись.
І ми вирішили роздивитись що тут. Тут був прохід в залу для маскараду, квіти коло колод, якась пара щось шепочеться.
Коли ми роздивлялись то не замітили, що до нас прийшли двоє усміхнених пар в гарних костюмах.
-Вам чимось допомогти, дітки?
Спитала нас жінка в білій сукні з квіткою на руці із чоловіком у піджаку, в якому також була квітка. Мабуть щойно було весілля.
Ми обернулись і здригнулися від того, що вони підійшли так тихо.
-Ні, дякую все добре.
Відповіла їм я. Коли вони відійшли, я задумалась чи спитати ще дещо, підбігла і спитала що це за маскарад, і який це рік?
-Маскарад на честь літнього сонцестояння, і просто раз на два роки ми робимо от такі маскаради, а рік 1980.
-Дякую -Сказала я і підійшла до друзів які були готові до новин, я розказала їм те, що та жінка розказала і в них чуть вуха не спарились від почутого.
-Ага ми в 1980 році в Велико Британії на маскараді сонцестояння.
Уточнив Нік і від радощів підстрибнув а потім збагнув який рік. 
-Так добре не панікуємо, просто зайдемо всередину і подивимось, що там? Та ж не будемо тут стояти мов укопані. Той будинок нас відправив сюди, то ж якось придумаємо як вибратися, окей?
Відповіла я, і ми всі зайшли всередину, де проводився маскарад, там була купа людей, хтось танцював, а хтось розмовляв, насолоджуючись напоями та їжею. В залі були  дивани зеленого кольору, люстра, і золоті дзеркала.
Перше, що спало мені на думку казати це–ідемо на танцювальний майданчик? І ми троє пішли, розгублені, на танцювальний майданчик. Трохи по роздивляючись, хтось підійшов до мене, і запросив на танець. Він був у такому ж піджаку що й Нік, волосся чорного кольору, високий, скидався ніби на сімнадцятирічного, а нам трьом було по  чотирнадцять. 
Я зашарілась, мене веде до танцю якийсь незнайомець, дуже елегантно він був вдягнутий як і більшість в чорний піджак, красиві черевики а волосся його було укладеним.
Лідія з Ніком стояли коло стінки з їжею, і вона здивувалась від того, що він зробив. 
-Мадмуазель чи можна запросити вас на танець? Не стійте тут і не чекайте. – сказав Нік до Лідії.
Лідія засміялась і дала свою руку, і вони двоє пішли танцювати. Нік дуже мило вів її і жартував водночас.
А я з тим хлопцем танцювали по всьому танцмайданчику. Я дивилась на нього так ні би він після цього танцю зробить мені пропозицію.
-Якщо ви не проти, як вас звуть? -Спитав він у мене, я не знала що сказати тому відповіла чужим ім′ям -Віра, моє ім′я.
-Віра, дуже красиве. 
Я відчула, що мої щоки наливаються рум′янцем.
-А вас сер?- у мене були манери але іноді я про них забувала.
-Олександр син, власника цього дому.
Я на мить задумалась, я що танцюю з багатою людиною? І потім спитала, чи можна мені на хвильку відійти?
Мене відпустив, і я побігла до друзів, які гарно виглядали в танку, я розказала з ким я танцювала і вони витріщили на мене очі.
-Ого і як?-тільки запитали вони.
- Непогано, його звуть Олександр. Я звичайно не назвала свого справжнього імені.
Ми побачили що щось світиться в дворі.
-Портал!- Мабуть вже час сплив. Ніку і Лідії тут сподобалось, та й мені, але ми все ж таки стрибнули в портал і опинились в тому будинку, де й були, а одяг той же, в якому ми залізли на дерево.
-Нічого собі, от і поїздочка - сказав Нік, і він мав рацію, ми подорожували в часі?
Спустилися ми з дерева і будинок зник ніби його й не було.
-Отже, це чарівний будинок, який відправляє нас  куди небудь?
-Мабуть або ж сюди ж або в інше місце.
Відповіла я Ніку.
-Лише не хай це буде наша таємниця, добре?
-Добре! Відповіли Лідія і Нік, і ми в трьох пішли до своїх наметів, вражені побаченим.