Біда не приходить одна

   " Справжній козак характерник обов'язково має незвичайні здібності, носитель гену вміє відчувати навколишній простір, розмовляти з ним, перетворюватися на будь якого звіра, птаха за бажанням. Перші прояви сили та вміння спостерігаються у характерника на 16 році життя обраного"

Хроніки Хранителів

Перший том. Загальні відомості про характерників.

– Ну не можна ж бути такою цікавою, – бурмотіла собі під носа Варя, стрімко збігаючи вниз по засипаній снігом бетонній доріжці школи інтернату.

Цікавій Варварі, носа урвали– це прислів'я схоже про неї.

Вона декілька разів оббігла навколо обшарпаної будівлі, вздовж залізного паркану, старанно оминаючи перешкоди у вигляді засніжених кущів, а потім вильнула поміж господарських  сарайчиків.

 Бігла без передиху, вже цілих п'ятнадцять хвилин, а вони все не відставали.

І хто її просив підглядати за старшими?

Варя, якраз вийшла  «на свіже повітря», дуже зрадівши  як і вся дітвора інтернату, першому лупатому снігу, коли побачила старшаків Катьку з Вітькою. 

Нерозлучна парочка, про щось постійно перешептувалась, та потай від усіх , швиденько направилась в сторону старої сторожки, видно  було, що не просто так, при чому Катька, постійно озиралась по сторонам.

В руках Вітька ніс невеличкий яскравий кульок, із якого було чути  жалібний писк. Варя й прослідкувала, що ці двоє задумали, цікаво ж. З пакету вони витрясли напівживого маленького воронятка, який плюхнувшись на холодний сніг, більше не подав ані звуку. 

Катька якраз десь знайшла залізну трубу, та збиралася, заради сміху, перебити йому лапи та крила. Дуже їй хотілося, подивитися, як він буде корчитися від болю.

Варя зрозумівши весь жах ситуації відреагувала миттево, забувши про обережність.

– Не смій гадина,  – гучно закричала вона, підбігаючи однією рукою згребла нещасну птицю, а другою відштовхула стоявшу поряд Катьку.

 Штовхнула вона її схоже сильно і звідки тільки в її худеньких ручках стільки злісті взялося, а Катька не втрималась на своїх довжелезних ногах, візьми да впади,та не просто на сніг, а прямо в грязну, ще не встигшу замерзнути величезну   калюжу.

І тепер Варюша тікала.

Пташку то вона врятувала, а от сама схоже влипла серйозно.

 Катька та Вітька були главарями школи інтернату і самими старшими. Їх всі боялися, ніхто не наважувався  йти їм наперекір. До сьогоднішнього жахливого дня.

Варі і так діставалося від ровесників, через свою наївність та доброту в перші дні перебування, багато лишнього наговорила вона про себе.

Так теперь, післе обіднього інцеденту, вона точно стане загальним ворогом, номер один.

І звичайно, як на зло, до цих двох, прийшли на поміч, їх вірні друзі верзила Льошка і Мітька переросток.

Вся  свора зараз бігла за нею.

– Фииир… величезний сніжок просвистів у неї над вухом. Ледь не попав. Льошка схоже вирішив популяти сніжки, а от жива мішень вона.

– Тобі хана, домашня, – гучно закричав Вітька, майже наздоганяючи  Варю, в останній момент їй вдалося різко завернути біля сторожки і по центральній алеї, збиваючи по дорозі малечу, яка нічого не підозрюючи гралася, рванула до центрального входу інтернату.

Видно цього маневру її  кривдники з  друзями ніяк не очікували, тому трішки відстали.

Кличка домашня, до неї прилипла ще в перші дні спілкування з дітьми.

В інтернат,  в основному, попадають діти сироти, а тих хто раніше жив в сім'ї , з люблячою родиною,  гидливо називають "домашні".

Себе ж старші діти величають «батерами», щось на кшталт головних наглядачів інкубатора.

І  не пожалієшся нікому,  ябід в інтернеті не шанували, дізнається хто з дорослих, навіть страшно уявити чим обернеться така відвертість.

Тут панували свої порядки і свої закони.

– Льоха, Мітька, вона зараз до сходів побіжить, розділимося, перехопимо її. 

– Ойй, схопилася за плече Варя, як  боляче, другий сніжок, а насправді величезна камінюка замаскована під сніжок, потрапила їй в ліву руку.  Точно буду синець, подумала дівчина.

– Так не чесно, четверо на одного,– закричала Варя щосили.

– Будеш знати, як  підглядати,– злісно виплюнул Вітька та прискорився.

Вона вже відчувала його гаряче дихання на своїй потилиці. І навіть вирішила здатися на милість долі, настільки вже втомилася від нескінченної погоні.

Але адреналін в крові  не тільки підстьогував, а й  сприяв ясному розумінню, що якщо Варвару піймають, їй кінець . Навіть страшно подумать, що зроблять Вітька і компанія з нею, та і Катька не пробачить ніколи.

В голові зараз була тільки одна думка, спасти воронятко, якого вона весь час притискала до грудей. 

Звучний тріск... це Вітька  схопив за тоненьку курточку сзаду , їй дивом вдалося вивернутися, залишивши її в руках громили. Шапку вона загубила, ще біля кущів і тепер бігла в одній легенькій футболці, ще сильніше притискаючи до себе птаха.

Куди бігти? Спереду вже піджидав Льошка, праворуч Мітька.

Здати назад Катька не дасть, а Вітька  в декільках кроків прямо за нею.

Дерево, – майнула думка. Точно, ось її спасіння.

Кримезний, розхилий  клен зліва, прямо біля вікон. Давно його  погрожує спиляти директриса, бо він їй бачите сонце перекриває.

Швиденько підбігши, вона ніби взлетіла на дерево, саме взлетіла, інакше і не скажеш. Щойно стояла внизу і вже на вершині.

Бінго! Пізніше Варя проаналізує і пояснить собі все, що відбулося сьогодні, але не зараз. Вона просто нарешті мала змогу перепочити.

Вороненя жалібно запищало,  живий. Варюша зручніше сіла на широку гілку, примостивши зляканого птаха на колінах.

– Тихше, маленький, – ласкаво прошепотіла вона, я поряд і я тебе спасу.

Внизу, вже збирався натовп дітлахів,  Вітька з Катькой щось їй кричали і навіть намагалися залізти, виходило не дуже. Дерево наче не давало нікому сторонньому потурбувати такий жаданний спокій Варі.  Засніжені гілки ломалися, товстий стовбур за ніч замерзнув настільки, що став слизьким і це суттєво ускладнювало будь-який рух нагору.