ДИВНА ЗУСТРІЧ

«Як же гарно просто валятись собі на сонечку і нічорта не робити. Нікуди не спішити, не бігти, ні про що не думати... Просто — лежати. Краса...» — я солодко потягнувся, відчуваючи кожною ділянкою своєї спини теплий пісок пляжу, і розплющив очі, встромивши свій погляд прямо у блакитне небо, вкрите поодинокими хмарками, що розкинулось наді мною, мов купол величезного шапіто.

«Краса...» — знову подумки повторив я, маючи твердий та непорушний намір не забиратись з цього острівка ще десь години зо дві. Тобто, якраз до вечора.

Прошу пробачення, що не представився. Насамперед, мене всі близькі друзі звуть «Стас», бо повне ім’я Станіслав, не особливо подобається мені самому. Чому? А без поняття. Задовге, мабуть. Мені зараз двадцять два роки і я саме той, кого сміливо називають довічним студентом. Через одну мою цікаву особливість — я ще й досі не знаю, чим мені зайнятись. Не в сенсі, як згаяти час чи як заробляти, а тому, що я й досі не можу знайти собі одну спеціальність. Бо мене цікавить все, але до певної пори. Адже варто зануритись глибше — обридає до крику.

Маю одне-єдине хобі — художні книжки. Між іншим, саме через це й був вигнаний з юридичного, куди відразу після школи мене увіпхнули батьки за допомогою зв’язків та без моєї особливої на те згоди. Справа в тому, що на більшості пар я читав пригодницьку літературу та фантастику. Й останньою крапкою стали «Д’Артаньян та три мушкетери», яких вирішив перечитати від нудьги. Ну а ще той факт, що я зненавидів юриспруденцію всією душею, бо на мою думку, винайдена вона лише для одного — знаходити дірки у законах, щоб звільняти від справедливого покарання різноманітних скотів, які через свої гроші стають повними снобами та сидять у парламенті, й саджати «дрібних» злочинців. Звісно, про це я заявив відкрито в деканаті. Ну ще обклав різними епітетами самого пана ректора, коли мені натякнули, що залагодити таку провину можна буде лише хабарем.

Як вже казав, мене звідти виперли, і я, з боєм, здобув собі місце у медичному. Це мене зацікавило, й навіть одного з перших перестало нудити під час розтину трупів. Але… Звідти вилетів вже на початку другого курсу через «розбіжність у поглядах» з одним «близьким другом» з паралельної групи. Він-бо мав нахабство висловитись про мене у присутності дівчат з моєї ж групи. Начебто я, на його думку, полюбляю чоловіків і взагалі жахливий содоміт. Як і водиться, у свою чергу, я також зізнався «у своєму палкому коханні до його аристократичного заду»  з вживанням порівнянь того студента з певними істотами царства бактерій. Під час дискусії «другу» сильно схотілось допомогти мені з дефектом передніх зубів, і він одного мало не вибив. Видно здалося, що один з них якось не так стирчить і його треба вправити. Не залишаючись у боргу, я, від щирого серця, допоміг йому провести швидку й повну пластику милого личка, а також здати кров на загальний аналіз. Як на зло, у нього батько виявився шишкою у медучилищі, отже звідти я вилетів на другій космічній швидкості, та ще й з вельми «приємною» характеристикою.

Про те, як я вчився на автослюсаря, просто промовчу. То взагалі морок, який не заслуговує бути описаним. Тим паче, що тривало все аж цілих три тижні.

Тож, маючи відносно багатий досвід у навчанні, я вступив до іншого університету. Тут мені вдається втриматись, але вже починаю відчувати, що психологія — теж не моє призвання. Саме на цьому ґрунті трішки посварився з батьками та переїхав жити до сестри. Вона мені не рідна, а двоюрідна. Але яке це має значення? Живу у неї вже більше місяця.

За цей час я мав змогу остаточно впевнитись у своїх поглядах. Не особливо то й позитивних по відношенню до значної кількості людей. По-перше, цей світ безнадійно занурився у брехню, бажання наживи та тупу агресію, спричинену знову ж таки бажанням заграбастати побільше, і вже ніколи не виповзе з цієї прірви. По-друге, в такому світі мені стає душно та тісно, бо справжніх друзів раз-два і все, а люди, особливо ті, які при владі, починають все більше нагадувати тупих тварин, у яких виробився рефлекс на гроші «даєш-беру».

«Але доведеться з цим колись змиритись та розпочати…» — але завершити думку не судилося.

Бо мене перервали. І перервали досить настирним способом. І, до того ж, таким цікавим та дивним, що я не тільки знову розплющив очі, а й навіть підвівся, щоб краще все бачити. З цього все і почалось. Годиною пізніше я прокляну цей день, а ще пізніше благословлю його, але то буде справа далекого майбутнього...

Спочатку я почув голосний дівочий зойк, а потім сплеск. Ну знаєте, наче хтось «бомбочкою» стрибнув до басейну. Піднявши голову, я побачив, що метрах в двадцяти від берега у воді бовтається якась дівчина. Через мить вона зрозуміла, що там мілко, встала (води було десь до поясу) й, озирнувшись, помітила мене. Я сів, вирячившись на неї від здивування. Незнайомка струсилася, мов та кішка, й пішла в мою сторону, голосно розповідаючи щось незрозумілою мовою. Одночасно витискаючи воду з довгого молочно-білого волосся. На останок, мов вишенька на тортику — дивною була не тільки сама поява, але й одяг красуні.

Перше, що я помітив, — топ ніжно-блакитного кольору з великим декольте. Яке притягувало погляд, враховуючи, що їй було чим зацікавити погляд чоловіка. Що ж вже казати про хлопця, в якого зараз гормони казяться? Поверх в неї була дивна курточка рожевого кольору. Хоча, мабуть це не курточка, але як назвати ЦЕ я просто не знав. Уявіть собі смужки (шириною сантиметри в 2) дивного матеріалу, який виглядав, як пружні металеві пластинки, прикріплені до … ну, назвемо це «нашийником» з позолотою згори, та паску, який утримувався на її стегнах, знизу. Під час ходи смужки розходилися, відкриваючи ніжну шкіру животика. Боки, між іншим, і так залишалися відкритими, бо ті смужки оминали плечі. Виглядало це дуже еротично й скидалося не на повсякденну одежу, а на щось вишукане для «дорослих ігор». В крайньому випадку, це перше прийшло до мого спантеличеного розуму.