Глава 3.4

Ось Миколай для свята і знайшовся. Треба ж такому, як усе успішно складається. Аліса поспішала на зустріч із артистом, який сьогодні зателефонував за оголошенням, і намагалася заспокоїтися. Хвилювалася вона неймовірно! Навіть ім'я не запитала! Це через те, що вона не сподівалася вже когось відшукати — то статисти якісь приходили, які сцени не бачили, то люди з вулиці... Ні, не потрібно було спеціальної освіти, щоб начепити бороду і танцювати з дітьми на святі, але все ж таки Аліса не хотіла, щоб її підвели, не вивчивши нормально роль або відігравши без емоцій... Був уже одного разу в них Сніговик і за сумісництвом Вовк, якого взяла поспіхом, аби провести новорічні заходи... в ітозі його самого діти розважали, а не він дітей. А потім він взагалі примудрився напитися на одному корпоративі. Позорисько.

Загалом, агентство Аліси намагалося за своїм статусом стежити. І зараз Аліса, поспішно одягла брючний костюм і побігла на зустріч, переймаючись тільки про свої опухлі очі й синці під ними – навіть диво-крем не врятував, який їй Оленька радила. А ось не треба було два дні поспіль плакати! Добре хоч не пила нічого, як подружка не вмовляла зняти стрес шампанським.

Зустріч була призначена в репетиційній залі, яку Аліса орендувала на спеціально для своїх артистів, і добиратися туди було не надто далеко – всього пройти від метро по підземному переходу, потім – вздовж трамвайних колій, і сходами, повз гаражі, потрапити у гарний дворик.

Але Аліса, здається, все одно запізнювалася – проїхала свою зупинку метро, довелося пересідати, повертатися... Коли Аліса хвилювалася, вона бувала розсіяною, з дитинства так бувало… Могла прийти додому без портфеля чи змінного взуття, а в університеті вічно втрачала зошити та книги...

Батьки дивувалися, як вона взагалі примудрилася створити та підтримувати це своє агентство. Але раніше їй завжди допомагав той самий друг, котрий так підло кинув її перед святами! Саме він брав на себе турботу про перевірку бухгалтерії, саме він знаходив замовників... а ще у нього був нюх – з ким не варто зв'язуватися, які замовлення не окупляться... Загалом без його допомоги Аліса почувала себе дуже невпевнено. Шкода, що він не захотів колись стати співвласником... втім, він ніколи не приховував, що агенція для нього – тимчасова пристань, і рано чи пізно він поїде до Канади, де давно влаштувався його батько.

Аліса підбігла до будівлі, де розташована була зала для репетицій, шкодуючи, що не призначила зустріч десь ближче... Але так хотілося подивитися на артиста на сцені!.. Як рухається, чи вміє імпровізувати... Загалом, вже не особливо сподіваючись, що її дочекалися, Аліса подумки прощалася з агентством, як з тіні вийшов справжнісінький Миколай. З бородою з вати, щоправда, і в костюмі бутафорському... і з мішком – величезним мішком, здавалося, набитим подарунками.

— Ох! – вигукнула Аліса. – Це ви на співбесіду? Я Аліса. Перепрошую за запізнення!

— Охо-хо-хо! – голосно промовив Миколай. – Чи не на тебе я чекаю, дівчино-Зима? Час, час вже нам йти на концерт, дітлахів вітати!..

Треба ж, у роль уже увійшов. Аліса всміхнулася і пішла вперед, показуючи дорогу артисту. Сходи здавались лабіринтом – будівля будувалася ще до війни, і чого тільки не було раніше в цих стінах! Зараз ось – танцювальні та репетиційні зали, невеликий магазинчик і чарівна кав'ярня, яку Аліса любила, там була чудова кенійська кава.

Зал був непогано оснащений, з яскравим освітленням, добре провітрювався... а ще звідси відкривався гарний краєвид на місто, і Аліса любила стояти біля високих вікон, дивлячись на розсип вогнів, на звивисту вуличку із затишними закладами та бруківкою... Вона відчинила двері, пропускаючи артиста вперед, у сусідньому залі гриміла музика – там займалися танцями. Стало сумно, що доведеться покинути це місце, адже знімати його на постійній основі дорого, а якщо почнуться проблеми із замовленнями... Але про погане напередодні свята Аліса думати не хотіла.

Дзеркала відбили її разом із Миколаєм, і той, не роздумуючи, попрямував до невеликої сцени. У цьому залі була хороша акустика, що дуже важливо для репетицій, і Аліса з хвилюванням слухала кроки артиста, сподіваючись, що він підійде їй, і робота знову повернеться в колишнє русло.

— День Святого Миколая! – голосно сказав актор, напрочуд швидко входячи в роль. – Таке довгоочікуване та улюблене всіма дітлахами свято! А чи гарно ти вела себе цього року, дівчинко?.. Люди по всьому світу прикрашають ялинку та дарують один одному подарунки! Ось і я не з порожніми руками прийшов сюди з чарівного лісу! Знаю-знаю, хто був слухняним та добрим!

З усмішкою Аліса включилася в гру, йдучи до сцени.

– І що ти приніс нам зі свого лісу? Невже ялинку?..

— Вгадала, Зима! Хо-хо-хо!

Голос артиста здався знайомим – ну, може, колись разом працювали чи вчилися... І тут Миколай дістав зі свого величезного мішка сріблясту ялинку – таку, яка стояла у вітальні Роберта Серебрянського.

Серце Аліси пропустило удар, і вона завмерла. Але тут же вилаяла себе подумки – чи мало таких ялинок!

— Прикрасимо разом ялинку? – тим часом спитав Миколай, простягаючи мішок.

Аліса наблизилася і запустила руку, підтримуючи гру артиста. У мішку опинилися ялинкові іграшки, щоправда, пластикові – мабуть, щоб не розбилися. Непогано цей хлопець підготувався до співбесіди.

— Я читала кілька резюме, тому вибачте, що не уточнила ваше ім'я... Мали підійти ще артисти... – Аліса не могла зізнатися, що через свої серцеві драми читала резюме побіжно і вже не пам'ятає майже нічого. Про театр там щось було, це спливло в пам'яті.