Глава 3.1

У піднесеному настрої Роберт повертався з магазину, скупивши майже всі квіти, які продавали в невеликому сільському маркеті. Забув про молоко та йогурт – але неважливо, головне, знайшов рибу та м'ясо, можна буде спробувати влаштувати романтичну вечерю. Запечена сьомга та шашлики з баранини – що може бути смачнішим? Може, Аліса має дещо інший смак у їжі, але чомусь Роберту здавалося, що його ідея дівчині сподобається. Сидіти на консервах та печиві вже набридло. А ще він купив фруктів – які ж зимові канікули та й без мандаринів. Нехай навіть до свята ще купа часу.

Роберт їхав засніженою дорогою до лісу, і настрій у нього був чудовий. Вперше останнім часом не було бажання когось придушити чи напитися. Після розставання з Маринкою та втрати роботи на каналі життя здавалося скінченим, і Роберт не особливо замислювався, що буде далі. Жив собі. Якби не пам'ять про батьків, він і будинок цей давно продав би, щоб не думати, на що його утримувати!

А зараз захотілося знайти сили і спробувати почати з чистого аркуша. Не беруть в актори? То чи мало професій? Може, взагалі спробувати відкрити ресторанний бізнес або якесь модельне агентство... Інвесторів шукати він вміє, головне, припинити загули і взятися за розум.

Подумалося, що це дівчисько вперше змусило його інакше подивитися на життя. Можливо, надихнула своїм прикладом – не здалася, не покинула професію, коли мрії про сцену не справдилися, намагається реалізуватися. Нехай не в кіностудії чи театрі, але все ж таки намагається!

Взагалі ідея її агентства класна, нехай Роберт і не уявляв собі, як це – скакати перед п'яними людьми на корпоративах... а ось дитячі свята він хотів би проводити. Аліса казала, у неї Санта пішов – може, розважитись трохи, потанцювати у бороді та в шубі?

Повз вікна автомобіля пролітали кудлаті ялинки, а Роберт усміхався своїм думкам, згадуючи дівчину, яка чекає на нього в будинку. Така ніжна і спокійна, повна протилежність істеричній Маринці. Раніше його навпаки її шалені емоції заводили і дико збуджували, але зараз він розумів, що скандали та епатаж його подруги почали втомлювати задовго до їхньої сварки. Чим би закінчилися їхні стосунки, якби не донька продюсера? Може, Роберт сумував за Мариною лише тому, що вона його перша покинула? І це лише його гордість винна?

Він не міг би зараз відповісти на це запитання. Та й не хотів. Зараз, прямуючи з гарними квітами до свого будинку, де на нього чекала ніжна і мила Аліса, він був щасливий. І здається, ніщо не могло зіпсувати йому настрій.

Він помилявся.

Біля каміна на нього чекала зовсім не Аліса.

Витончено вигнувшись на розкинутій на килимі шубі – яку саме він, Роберт, і купував – лежала Маринка. Гола. Така ж гарна, якою він її пам'ятав.

Роберт завмер на порозі, випустивши разом усі ці чортові букети, з якими був зараз схожий на клоуна, і голосно грюкнув дверима. Стерво!

— Милий, я скучила, — вставши на коліна і прогнувши спинку, Маринка поповзла до нього, муркочучи як кішечка.

Роберт не був би чоловіком, якби ця картина не збудила його, але, крім усього, він ще мав гордість. І тому він, чортихнувшись, накинув на Маринку її шубу.

— Тут була дівчина, — почав він схвильовано. – Де вона?

— Вона поїхала, — звела тонкі брови Маринка і смикнула плічком, щоб шубка почала сповзати. – Милий, я навіть готова удавати, що нікого в тебе не було. Я вибачаю  тобі...

Вона вибачає його! Роберт ледь не розреготався. Уміє ця дівчина поводити себе як цариця. Талант. Недарма їй завжди довіряли подібні ролі – то спокусниць, то отруйниць...

Він зітхнув і відвів погляд.

— Марино, ти навіщо приїхала?

Розуміти, що Аліса втекла з їхньої снігової казки було прикро. Але Роберт не здивувався. Марина, напевно, їй набрехала з три короби. Мабуть, Аліса тепер і бачити його не схоче.

— Миритися, — притиснулася вона до нього, ковзнувши пальчиком у виріз його сорочки, дряпнула гострим кігтиком. – Я була не права. Я шкодую... Правда... І я тебе хочу...

— Можливо, якби ти приїхала до мене на пару днів раніше, то я повірив би тобі, — відповів він спокійно. – І навіть пробачив би...

— Подумай сам, що я відчувала, коли на кожному розі бачила твої фото з цією поганню! – зірвалася вона на крик і вдарила його, боляче подряпавши щоку.

— Я ж казав тобі, що нічого в мене з нею не було... — якось стомлено відповів Роберт, не відчуваючи болю. Лише схопив її руки, щоб Маринка не вчепилася в нього нігтями.

Вона ж знову притиснулася до нього, тремтячи, почала цілувати в шию, шепотіти щось. Грала. Дуже невміло. Куди й талант подівся…

— Марино, годі. Ти даремно приїхала. Що ти сказала Алісі?..

— Правду. Що я твоя наречена.

— Ти мені ніхто, зрозуміло? – Він підвівся, відштовхнувши її від себе, і вже навіть нагота цієї раніше бажаної жінки не збуджувала. Вона здавалася змією – неприємною та небезпечною. – Ти мені ніхто з того часу, як я бігав за тобою, як цуценя, намагаючись пояснити все. Забула? Забула, як я ночував біля твоїх дверей, як чекав на тебе після кожної репетиції? Як присягався, що ніхто мені не потрібний... Я перегорів, Марино. Вигорів ущент. Від моєї любові до тебе нічого не лишилося.