Глава 4.3

Ліс дихав морозною свіжістю, дерева іскрилися під снігом, і величезні кучугури, в які Аліса зі своїм супутником раз у раз провалювалися, якщо сходили зі стежки, здавалися казковими велетнями. Тиша та спокій. І дрібні сніжинки, ажурні та прекрасні, кожна по-своєму. І хочеться, щоб ця прогулянка ніколи не закінчувалася.

— Звідки тут стежка? Ліс же довкола! – зупинившись біля старої ялини з величезними гілками, дуже пухнастими та красивими, спитала Аліса.

— А тут дуже цікаве розташування селища – старі хати стоять вздовж річки, а нові будують серед лісу, але оскільки більша частина людей живе на тій стороні, — махнув рукою Роберт вправо, куди тікала стежка, — то й магазин теж там. І таким, як я, хто відбудувався нещодавно, треба йти через ліс або об'їжджати берегом, але це не надто далеко. Тільки здається, що будинки серед хащі стоять, просто тут зарості густі, а вирубування і навіть збирання хмизу заборонені. Тут поруч Межигір’я.

— Тобто ми зараз порушуємо закон? – підняла тонкі брови Аліса, ледь не випустивши вже зібрані ялинові та соснові гілки.

— Нічого, обійдемося невеликим штрафом... Але взагалі це надає нашій прогулянці родзинку, не знаходиш?.. – Він засміявся, намагаючись однією рукою повалити дівчину в сніг, але вона з вереском вирвалася, помчавшись стежкою. Гілки, звичайно, заважали бігу, і незабаром, провалившись у сніг майже по коліно, Аліса опинилася в кучугурі, отримавши ще й сніжкою у спину.

— Так не чесно! – крикнула вона, намагаючись швидко зробити сніжок, але відразу спіймала ще один, добре, що не в обличчя. Свій снаряд запустила, не дивлячись, і охнула, коли той влетів Роберту якраз у чоло.

Чоловік картинно охнув і впав на спину, розкинувши руки. Артист! Ялинові гілки, які він ніс, валялися поряд.

— Гей, я ж випадково! – Аліса вибралася з кучугури, не вірячи, що могла так сильно врізати звичайною сніжкою, щоб завалити величезного чолов’ягу. – І взагалі ти перший почав!..

Підійшла до нього, така незграбна у своїй дублянці, але відразу опинилася на спині, коли Роберт одним спритним рухом підім'яв її під себе.

— Попалася! – реготав він, закидаючи її снігом. – Ось і попалася!

— Роберт, годі! – сміялася вона, намагаючись вибратися. — Досить! Холодно!

— Тоді я зігрію, — ковзнув він по її обличчю помутнілим поглядом і жадібно поцілував.

Губи його були твердими і гарячими, язик – наполегливим, і Аліса відчула, як унизу її живота прокинулися метелики. Скільки тривав цей поцілунок, вона не знала, але відчула дивну порожнечу, коли Роберт відсунувся. Хотілося запитати те, що мала ще вранці – що між нами? – але так і не наважилася. Боялася почути не ту відповідь.

Нехай краще й надалі триває ця зимова казка, скільки їй судилося. А що буде згодом... Це буде згодом.

— Що з тобою? Змерзла?.. Чи я сказав щось не те? – спитав Роберт стурбовано. Потім подав їй руку, допомагаючи підвестися.

— Не знаю, просто... Просто я так давно не гуляла зимовим лісом, — майже чесно відповіла Аліса. – І мені дуже подобається те, що зараз відбувається. І я не хочу повертатися до міста, де знову будуть проблеми та турботи і ця безглузда робота, яку я колись дуже любила. Мабуть, я просто втомилася.

Вона встала, обтрусилася від снігу, дивлячись, як Роберт збирає кинуті ними гілки – все ж таки потрібно прикрасити камін і вікна, балясини сходів. Буде гарно. І пахнути буде хвоєю, ніби в будинку справжня ялинка.

— Ти сама керуєш своєю агенцією? Тому так втомлюєшся? – запитав Роберт начебто з ввічливості.

— Вона не надто велика... я інколи ще й беру участь у заходах як акторка. Хоча, звісно, у нас є свій штат акторів, готові сценарії, сайт на стадії розробки, і я думаю, що з ним у нас справа піде веселіше... Але зараз є деякі гнітючі моменти... штат не повний, а замовлення вже прийняті. Пішов наш Санта та Миколай... треба переписувати сценарії, якщо на цю роль ставити іншого актора, а це така морока! І ще артистам потрібно вивчити сценарій новий швидесенько, а репетиції коли робити... Треба хоча б одну прогнати... Переробити все реально… але я б хотіла знайти нового актора.

Аліса пішла стежкою поруч із Робертом у напрямку до будинку, щоб занести гілки – не вистачало з ними дійсно в халепу потрапити. Вони зараз поводилися як діти, замість того, щоб піти на ялинковий базар або в лісництво... але це було так весело!

А ще вона нарешті озвучила свою проблему. Так, Роберте, ти правильно почув – Алісі терміново потрібен Санта та Миколайчик. Їй потрібен крутий актор, який може вивчити всі сценарії за тиждень і одразу працювати, навіть якщо не було репетиції. Це не драми у трьох актах, все набагато простіше, і актор рівня Серебрянського впорався б із легкістю. Де забував – міг би імпровізувати...

Зараз вони повернуться у величезний будинок, де тріщить у каміні полум'я, і створять там справжнє диво. Але для кого?.. До Різдва ще купа часу, і навряд чи ці стосунки з Робертом продовжаться після повернення до Києва.

Аліса зітхнула, збиваючи сніг носком черевика.

— Щось трапилося? – стривожено подивився на неї Роберт.

— Просто згадала про всі ці клопоти, — відмахнулася дівчина, спробувавши безтурботно всміхнутися. – Не будемо про роботу.

— Мені здається, працювати в такому агентстві весело. — Роберт задумливо дивився перед собою, а потім взагалі замовк. Пішов трохи вперед, тягнучи гілки по снігу.