Глава 4.2

Роберт спав, розкинувши руки, ніби хотів обійняти весь світ, а Аліса, вже прокинувшись від солодкої млості, милувалася ним. Лінією його губ, вольовим підборіддям, широким розворотом плечей... Роберт виявився дуже чуйним коханцем... Щоправда, Аліса боялася, що це тільки сон. Ось зараз вона прокинеться у своїй квартирі з похміллям після шампанського, випитого в клубі, і не буде ні цього чоловіка, ні будинку серед лісу, ні хуртовини за вікном, ні сріблястої старовинної ялинки, яка нагадувала про дитинство.

Аліса ледве дихала, розглядаючи Роберта, ніби хотіла запам'ятати його завжди. Кожну рису його обличчя.

— Я не сплю вже, — раптом сказав він і згріб її в обійми, підім'яв під себе, тицьнувся в її шию, з насолодою вдихаючи запах її волосся.

— Ти за мною підглядав, — з докором сказала вона.

— Хто б казав, — пробурмотів він. – Я в душ, дай мені рівно десять хвилин.

І він схопився з ліжка і попрямував у ванну. Аліса заворожено дивилася йому в спину, прикусивши губу. Так, здається, тепер вона розуміла, чому за ним натовпом фанатки бігають... Напевно, хтось із його коханок поділився подробицями про це тіло...

Але що буде далі? Закінчаться ці вихідні, такі чудові та чарівні, і Роберт забуде, як її й звуть. Напевно, у нього таких, як вона, у кожному клубі декілька... Але тут же вона згадала, як він дивився на неї, як казав їй ніжності... Не міг він брехати!

Але й про кохання ж нічого не говорив?

Стоп. Але хіба вона готова сказати, що закохалася у Роберта Серебрянського? Аліса встала, замотавшись у простирадло, підійшла до вікна. Завірюха вляглася, біліли кучугури під ялинками та соснами, виблискував сніг, червоногруді птахи розсілися на старому дереві, ніби ялинкові прикраси... Так добре, так гарно... Потрібно обов'язково вибратися на прогулянку сьогодні, поки погода тішить. І не думати про погане.

Адже вона розуміє, що це все – не назавжди, а просто маленька святкова казка. Її казка. А Роберт Серебрянський – її особистий Санта.

З ванної чувся шум води. Аліса затрималася лише на мить, щоб кинути швидкий погляд у дзеркало, і впевнено зробила крок у ванну. Двері душової кабінки були трохи прочинені, і Аліса відчинила їх ширше, випустивши пару.

— Мені здається, я можу потерти тобі спинку... — хрипко сказала вона, притулившись до одвірка.

Роберт обернувся, він якраз намилював голову. Усміхнувся, поманив Алісу пальцем.

— Не хочеш приєднатися? – спитав він, швидко змиваючи з волосся піну.

— Чому б і ні, — повільно вона зняла з себе імпровізовану тогу і відкинула простирадло, переступивши через нього. Зайшла до душової кабіни, зачиняючи за собою двері. – Мені здається, доведеться відмивати тебе дуже, дуже довго...