Глава 4.1

Ялинку вбирали вже під ранок – непомітно минула ніч, і хоч Аліса майже не спала, але втоми не було. Було лише трохи соромно за свої нічні істерики й за те, що вона блукала чужим домом без дозволу. Хоча, здається, господар зовсім не сердився. Він взагалі виявився дивним, цей Роберт Серебрянський, популярний актор без роботи. Зараз він поводився як звичайний хлопець, не намагаючись нічого з себе удавати чи доводити свою успішність. І це імпонувало. Це приваблювало і змушувало Алісу дивитись на нього інакше.

А ще він класно цілувався. І Аліса, поки допомагала тягати ялинкові прикраси та гірлянди у вітальню, вже залиту світанковим світлом, що м’яко падав з вікна, за яким починався новий день, не могла позбутися дивного почуття. Наче знає Роберта багато років та його дивну прадавню ялинку вони вбирали вже не раз. Наче стояла вона в центрі величезної кімнати, дивлячись на камін і вогонь у ньому. І ялинка виблискувала у цьому сяйві, наче казкові феї подарували їй чарівний пилок. Взагалі раніше Аліса дуже любила свята і в такі моменти ніби опинялася у дитинстві, коли ще вірила у дива. І було просто неймовірно відчуття від розуміння того, що в неї вперше за останні роки є новорічний настрій! Нехай ще майже місяць до основного зимового свята.

— Це ще батько купував, — встановлюючи на триногу свій скарб, відтертий від пилу та павутиння, сказав Роберт. – І знаєш, я сто років не вбирав її.

— Вважав за краще живі ялинки? – кинула на Роберта швидкий погляд Аліса.

Ну, ще б пак. Цей хлопець, мабуть, святкував на широку ногу, з величезною живою ялинкою із заповідника, у ресторанах чи на лижних курортах. Напевно, і цей рік проведе серед своїх красунь-шанувальниць у якомусь модному клубі чи в Буковелі. Стало трохи сумно, та й відмовилася вже Аліса від навіженого плану умовити Роберта підробити в неї Сантою. Попри нестачу грошей, про яку говорила Ольга, він може утримувати такий величезний будинок, отже, не все так уже й погано, і у Серебрянського залишилися кошти. Нащо йому Аліскіно агентство?

— Ні, — якось стримано і сухо відповів Роберт, явно не бажаючи продовжувати тему, але Аліса іноді була дуже товстошкіра, не помічаючи явних натяків.

— А що тоді? Взагалі не ставив ялинку? – продовжувала вона розбирати гірлянди та мішуру, які були звалені в одну коробку так, наче хтось полінувався скласти акуратно. – Я ось теж перестала отримувати особливе задоволення від свят... але це пов'язано із роботою.

— А ким ти працюєш? – Роберт спитав це так, ніби йому було байдуже.

А може, Алісі просто здалося. Вона просто не звикла, що хтось нею цікавиться щиро та від душі.

— У мене своє агентство з організації заходів та свят, наразі найспекотніший час. У мене всі замовлення вже прийняті, сценарії готові, є звичний репертуар з минулих років... не зробиш свято за день, особливо якщо колектив, який замовляє артистів, великий... це для дітей легко проводити щось... Але хай там як, у мене зараз не найвдаліший рік. Не хочу працювати. Нічого не хочу. Хоч кидай все.

— Чому? – у голосі Роберта чулася зацікавленість. – Напевно, працювати у такому агентстві весело. Вічне свято.

— У мене останнім часом артистів не вистачає, — все-таки сказала Аліса. Ідея залучити Роберта до своєї компанії вже не здавалася такою вже чудовою. Та й не хотілося зізнаватись, що вона з ним познайомилася заради цього. Так добре було у цій казковій чарівній вітальні слухати тріск полум'я в каміні та вбирати ялинку. От би ще пахло сосною та хвоєю! Втім, можна набрати гілок у лісі!

— У мене теж торба повна в проєктах, — зізнався Роберт явно неохоче і всміхнувся через силу. – Але ти маєш рацію, не будемо про неприємне. Закінчимо вбирати цю ялинку і спробуємо уявити, що ми зовсім інші люди. Що ми знайомі давним-давно і не раз проводили разом свята. І ще раз вибач, що налякав у коридорі. Телефон працює?

— З перебоями, — зітхнула Аліса, підносячи до ялинки розплутану гірлянду у вигляді зірочок, у неї самої була така в дитинстві, і це все викликало дуже приємне та тепле почуття. – Іноді вимикається під час розмови, але це дрібниці... Переговори з клієнтами я частіше веду поштою або месенджерами, а оскільки у тебе тут є ноут, то проблеми не виникне. Головне, щоб інтернет був, все ж таки ми за містом. Але, в будь-якому разі, від кількох днів моєї відсутності нічого не впаде, помічниця розбереться.

— Якщо не буде завірюхи та сильного вітру, то буде все гаразд.

— А може бути сніжна буря? – стурбовано запитала Аліса, з тривогою обернувшись до вікна – там виднілися чорні кудлаті ялинки, йшов легкий сніжок. Не вірилося, що може початися хуртовина, хоча коли вони приїхали сюди, вітер піднявся дуже відчутний.

— Імовірність є, але не надто висока.

— А може, прикрасимо хол справжніми сосновими гілками? – запропонувала Аліса, вирішивши забути хоч на день про всі турботи – навіть якщо і почнеться заметіль, будинок міцний, все буде гаразд. Ось тільки у магазин вони поки не їздили, але, напевно, у Роберта тут є запас якихось консервів.

— Гарна ідея, але спочатку... — Він раптом підхопив її на руки, цілуючи.

— Роберт... — спробувала вона вирватись з обіймів.

— Я обіцяв, що не буду нахабою, — прошепотів він, короткими легкими поцілунками обсипаючи її шию. – Це ж не дуже нахабно?..

— Певно, я поводжуся надто розв'язно, але мені це подобається… і мене це лякає… — видихнула вона. Усередині починалася буря, зовсім як на вулиці, де раптом протяжно загудів вітер і злетів білою стіною сніг. Рожевий світанок нечутно вповзав у будинок, а Роберт продовжував шалено цілувати Алісу.