Глава 3.2

Сон не йшов. Аліса крутилася, обіймаючи подушку – м'яку, зручну – і, попри свою втому і випите напередодні шампанське, від якого все ще паморочилося в голові, не могла заснути. Можливо, річ була в тому, що вона не любила ночувати в гостях, можливо – що ці гості виявилися дуже… дивними. Так, вона досі не могла повірити, що влізла в таку авантюру — поїхати світ за очі, в якесь селище серед лісу, з незнайомцем… це взагалі як? Як вона могла наважитись на таке безумство? На щастя, Роберт наче виявився джентльменом… а якби ні? Якби вона потрапила на якусь хлопчачу вечірку? Згадались всі погані та мерзенні історії з новин про зниклих дівчат, і сон остаточно пропав. Аліса сіла на ліжку, обійнявши подушку та дивлячись у вікно, за яким кружляла віхола. Якщо ще дороги замете — ото буде їй пригода так пригода!

Аліса не очікувала, що може так необачно кинути все і помчати з цим хлопцем у його заміський будинок. І що він може про неї подумати?

І дивно – але їй не було соромно чи ніяково.

При  думці про цього чоловіка забувалось усе – і причина, через яку Аліса взагалі подивилася на Серебрянського, і проблеми з агентством, і власні суворі принципи. Так, її безглузді принципи, яких вона останніми роками намагалася дотримуватися, – не залишатись наодинці з малознайомими чоловіками, не заводити романів із одруженими, не зустрічатися одночасно з двома хлопцями та інше, інше... Принципів цих було багато, і наразі один з них здавався їй дурним та недоречним. Тим паче, що небезпеки в цьому будинкові Аліса не відчувала. Їй було спокійно. Спокійно і затишно. Дивне відчуття…

Іноді Алісі здавалося, що вона створила собі надто багато рамок. І вони почали тиснути на неї. І життя стало нудним, заповненим лише роботою. Але недарма кажуть, що артисти, які виступають на святах, перестають відчувати радість від таких заходів. І Аліса напередодні різдвяних свят, коли навколо панувала метушня, коли запалювалися різнокольорові гірлянди і люди гасали по магазинах, навіть не вбирала ялинку. Але раніше вона так любила новорічні свята!.. Вона любила запах мандаринів, любила прикрашати квартиру ялиновими вінками та лампочками, любила вирізати із серветок та блискучого паперу сніжинки, щоб клеїти їх на вікна, любила мріяти про майбутнє опівночі, дивлячись на зірки...

І свою роботу вона любила. Колись давно, в іншому житті.

Було дуже спекотно та захотілося пити. Мабуть, через шампанське. Аліса встала, накинувши виданий господарем будинку халат, надто величезний і довгий, мимохідь подумавши, що треба було взяти з собою більше речей. Коли вони заскочили до неї додому, вона кинула похапцем у великий шопер мінімум косметики та ще одні джинси, поки Роберт чекав у машині, і тепер шкодувала, що не взяла шовкову сорочку чи новий комплект білизни з чорно-червоного мережива... Проста футболка не найвдаліша річ для спокуси такого шикарного чоловіка, як Роберт Серебрянський.

Стоп, про що це вона думає?.. Треба прогнати всі ці дурні думки. Не буде вона нікого спокушати! А зранку спокійно й по-діловому поговорить з цим актором. Погодиться – чудово. Ні – ну що ж, буде вона шукати якогось студента з театрального, якому терміново потрібен підробок.

Аліса зітхнула і зробила крок у коридор, сподіваючись, що зможе легко знайти кухню в напівтемряві. Підсвічуючи собі телефоном, вона кралася до сходів, доки не зіткнулася з кимось. Верескнувши, випустила телефон, і він покотився сходами, відскочивши кудись у темряву.

Попила водички!