Глава 3.1

Дорога до селища виляла між старими кудлатими ялинками, високими кучугурами та телеграфними стовпами. Останнє вселяло впевненість, що електрика у цьому селищі є. Аліса покосилася на водія – Роберт підспівував пісеньці Синтари, що ллється з магнітоли, і періодично кидав на супутницю грайливі погляди.

Аліса ж, злегка протверезівши, зрозуміла, що зробила величезну дурість – їде з малознайомим чоловіком через темний ліс у незрозуміле селище, де можливі перебої з мобільною мережею, причому їде зовсім одна. І про те, що Аліса прямує до цього заміського будинку, знає лише її подружка, яка явно продовжить свій веселий вечір, можливо, до ранку, можливо, зовсім забувши, куди поїхала Аліса. Чудова перспектива.

Як вона, така зважена по життю, взагалі потрапила в цю авантюру? Можливо, через репутацію чоловіка? Те, що вона про нього знайшла в статтях та плітках, вказувало, що наче він не збоченець і нічого страшного з нею статися не повинно.

Але Алісу все одно почало трусити, і вона непомітно спробувала набрати подрузі повідомлення, щоб та вранці не забула їй зателефонувати, і якщо не додзвониться, щоб все ж таки перевірила цього хлопця або бігла в поліцію. Пізно, втім, Аліса схаменулась. І де були її мізки в той момент, коли вона сідала в цю кляту машину?

— Я не розумію вас, жінок, — раптом драматично вдихнув Серебрянський, криво посміхнувшись. – Якщо ти не хотіла їхати, то навіщо взагалі морочиш мені голову?

— Тобто тобі все одно було, з ким їхати? – запитала Аліса.

— Не думаю, що й тобі була різниця, чи не так? – якось байдуже відгукнувся він.

Аліса зніяковіла, не знаючи, що сказати. Адже, правда, збоку все це виглядає не дуже гарно. Чи не зізнаватись у тому, що вона вирішила підібратися до Роберта ближче тільки для того, щоб умовити допомогти їй з агентством? Не казати ж, що вона в курсі всіх його проблем, грошових у тому числі?.. Він її точно відправить до біса цим лісом, повз який вони зараз їдуть.

— Гаразд, не буду зараз настирливим, ти, можливо, втомилася. А може, думаєш про мене всяку гидоту і шкодуєш, що взагалі погодилася поїхати. Але вибач — назад в місто гнати у мене немає жодного бажання. Якщо потрібно буде – викличеш вранці таксі та поїдеш на всі чотири сторони. Але я, як справжній джентльмен, все ж таки спробую виконати свої обіцянки та показати тобі лісову казку. Тут справді гарно, сама переконаєшся.

Аліса трохи розслабилася, намагаючись не думати про статистику зґвалтувань та вбивств. Роберта знає багато хто, він дуже популярна особистість серед театралів, і якби за ним водилися дивацтва, хоч щось люди б та чули.

Темрява згущувалася, ліхтарі траплялися все рідше. Проїхали озеро, яке виблискувало льодом у світлі місяця, виїхали на пряму вулицю, і будинки стали траплятися неймовірно розкішні.  Межигір’я поруч, а це значить — райончик для багатіїв.

Зупинилися перед двоповерховим будинком, критим червоною черепицею, з високими вікнами та кримськими соснами біля подвір’я. Цікаво, звідки Роберт має стільки грошей, щоб утримувати таку «дачу»?..

— Втомилася? – Роберт відчинив дверцята і допоміг Алісі вибратися.

Дівчина озирнулася, вже майже заспокоївшись – все ж таки щось підказувало їй, що цей чоловік не образить. Дивне нове почуття, яке міцніло і змушувало забути про обережність. Чи подобалося це їй?

Але не розслаблятися. Про Роберта вона чула таке: пихатий, любить гламурних дівчаток... загалом, Аліса не зовсім його типаж. Дивно, що він узагалі звернув на неї увагу у клубі. Невже вночі всі кішки сірі?..

— Трохи втомилася, так, — нарешті відповіла вона і пішла слідом за Робертом до воріт. – А машину тут не страшно кидати?.. Все ж таки ліс поруч...

— Я потім зажену в гараж.

Роберт відчинив невеликі дверцята, і Аліса, з цікавістю оглядаючись, зайшла всередину – невеликий дворик із фонтаном, зараз закритим плівкою, видніються за будинком якісь невисокі дерева, взимку і не розбереш, і сосни закривають небо та вікна на другому поверсі. У будинку було темно і похмуро, дуже холодно і незатишно, відразу видно, що тут ніхто не живе. Хоча розкішно, не могла не визнати Аліса, коли Роберт запалив світло у гостьовій кімнаті, а сам пішов заганяти машину.

Величезний камін у кутку – над ним оленячі роги, шкури, пара мечів, безліч статуеток лицарів та якісь кубки. М'які крісла, диван, комп'ютерний столик та сходи, що ведуть на другий поверх. Праворуч видніються двері на кухню. Кімната велика, але якщо розпалити вогонь, буде дуже мило.

За вікнами почалася завірюха, у трубах вив вітер, і Аліса пораділа, що вони з Робертом встигли доїхати до того, як розігралася хуртовина.

— Я ввімкнув опалення, тут автономне, — почувся голос Серебрянського, і він увійшов з боку кухні — мабуть, там чорний хід. – Пропоную зігрітися гарячим чаєм та трохи відпочити. Завтра, тобто сьогодні вже, зважаючи на все, — кинув він погляд на годинник, — я покажу тобі околиці. Тут мило.

— Добре. — Аліса пішла за ним на кухню, сподіваючись, що ранок прожене її сумніви та страхи остаточно. Вона дочекається відповіді від Олі – на щастя, зв'язок тут був, — і з'ясує остаточно всі подробиці про цього чоловіка. Актор, який залишився без роботи, який прогуляв у клубах та подорожах усе, що в нього було, але володіє таким величезним будинком... Якось усе це не в'яжеться. Та й десь він жив у Києві? Навіть якщо винаймав житло, потрібно чимось його оплачувати?