Глава 15

Прокидалася Майя так само повільно, як і її головний біль. Спогади постукали у двері запаленого мозку, повідомляючи, в якій халепі знаходиться їхня господиня. Насилу розліпивши очі, вона побачила, що лежить в невеликій кімнаті з ліжком, столиком та одним кріслом. Немов бранці, ув’язнені, наче в карцері, так ще й без зручностей. Ну, і кому тут можна поскаржитися, на кого накатати петицію? Зібравши залишки сили, дівчина сіла у ліжку. Так, без крові їй довго не протягнути - мабуть Мак завдав суттєвої шкоди здоров’ю, бо досі залишалося відчуття, ніби перебувала вона у скафандрі, та ще й біль не припинявся.

Зосередившись, Майя пустила імпульси, намагаючись просканувати навколишню територію. Стіни кімнати виявились досить товстими, із чогось твердого… невже метал? Навіть якби вона мала сили, вибратися не змогла б точно. Тим більше у такому стані. Звір усередині загарчав, випускаючи залишки накопиченої енергії на відновлення тіла.

Але те, що знаходилося за стінами, збентежило ще більше. А Майя думала, що вже нічому не здатна дивуватися.

Територія будівлі нітрохи не поступалася розмірам палацу в Дортмунді, з тією різницею, що мешканців тут було набагато більше, причому не лише безсмертних. Близько п'ятдесяти вампірів тинялися в самому будинку, ще стільки ж - за його межами. Крім того, тут знаходились і смертні, напевно, ходячі сніданки, обіди і вечері. У будь-якому разі, такого вона не очікувала.

Промацавши аури людей, що знаходяться неподалік своєї камери, Майя знайшла Катю в компанії з Рудим вампіром. Судячи з оболонки дівчини, крім легкого переляку, ніякої шкоди він їй не завдав. Зітхнувши з полегшенням, вона постаралася розглянути інших смертних, але там істотних ушкоджень так само не виявилося. Звичайно, у кількох людей і були хвороби, але навряд чи це справа рук ікластих.

Майже всі вампіри здавалися звичайнісінькими паразитами, тільки трохи відрізнялися дивною на дотик аурою і своїм переміщенням. Тут її здібності справді зводилися до нуля, адже торкнутися будь-кого з них, щоб висмоктати енергію, їй просто не дозволять, а як інакше наздогнати таких стрибунів? Такою слабкою та беззахисною Майя давно себе не відчувала. Тепер і зовсім була не впевнена, чи зможе виконати прохання батька Катерини, адже сил не вистачало навіть на власний захист.

Увагу привернула аура вампіра, що відрізнялася від інших чорним кольором туману, вся вкрита липкими нитками, які раз у раз, наче копошилися, хаотично переміщуючись. Думки про те, щоб торкнутися її хоч пальцем, викликали сильну огиду, бо вид оболонки нагадував мурашник, чи скоріше купу гидких чорних личинок. Гидота рідкісна. Причому такі ж самотні личинки повзали і по оболонках кількох інших вампірів, судячи з її товщини, несильно поступаючись за віком ватажку банди. Цікаво Майї стало, що з нею буде, якщо висмоктати подібну погань? На мить дівчина щиро злякалася, думка про поглинання зсередини такими паразитами змусила в страху здригнутися навіть її волосся.

Думки перервав звук замку, що повернувся, і двері відчинилися, впускаючи в кімнату одного з наближених, ікластого з кількома нитками, що в'їлися в оболонку.

- Привіт, Майя. Як спалось? - усміхнувшись, запитав Пірат.

Чарівна усмішка на гарному обличчі, не зіпсованому навіть шрамом, осяяла кімнату, та чомусь затьмарила настрій. Нитки-личинки вільно пересувалися в щільній аурі вампіра, нагадуючи про обережність і зосереджуючись навколо мітки на зап'ясті.

- Не так добре як хотілось би. Чому я тут?

- Ти завжди така вимоглива? Не хочеш спочатку прогулятися?

- Тільки не в будинку, що кишить вампірами. Я ще хочу пожити.

- А ніхто й не збирається тебе вбивати. Принаймні поки що. Ну гаразд, піднімайся, Моргана вже зачекалася.

Звичайно, сказати було легко, а зробити не так просто в теперішньому положенні. Як не крути, Майя все-таки ослабла, крім сили та особливих навичок, витривалістю похвалитися вона просто не могла. От і зараз одне серйозне поранення і Майя перетворилася на овоч.

Примудрившись абияк сповзти з ліжка, човгаючи ногами по підлозі, дівчина поплелася слідом за вампіром. Тьмяні коридори будинку кардинально відрізнялися від колишнього місця проживання. Якщо в палаці все пахло грошима та розкішшю, то тут нічого подібного не було. Акуратно і просто, ніяких дивовиж або старовинних речей.

- Що, ситуація не до смаку? - хмикнув Пірат, помітивши з яким сумом, дівчина розглядає приміщення. - Звісно, це тобі не царські хороми.

- Так, трохи розчаровує, що за тисячу років ви так і не змогли гроші заробити.

- Змогли, саме тому ми зараз тут. Хотів би я подивитися, в якому будинку проживала б ти, блукаючи світом у спробах зберегти шкуру цілою і не потрапити на очі то хранителям, то поплічникам старійшин. Ти що думаєш, у всіх тут життя – безтурботна малина?

- А чого ти раптом на мене вз'ївся? Я не дочка короля і нічого на мене з докорами дивитись. У тому, що ви вбиваєте людей і створюєте подібних до себе тварин, точно не моя вина. А була б у мене можливість, я вчинила б так само, як і хранителі в бажанні покінчити з подібними паразитами.

Відповідь Майя отримала негайну, причому в те саме місце, куди раніше вдарив Рудий. Зіткнувшись спиною з побілкою, вона вкотре подумала, що це вампір даремно зробив, тепер їй нізащо не дійти самій. Хоча сповзти по стіні їй не дозволили, підхопивши слабке тіло на руки.

- Гей, ти чого валишся з ніг від одного удару? Досить дуріти, я тобі не нянька, – бурчав під вухом Пірат з нотками недовіри в голосі.

- Так, я знаю, ти ідіот, а не нянька! Вбити мене хочеш, чи що? Невже не видно, що я і так ледве ноги переставляю завдяки твоєму рудому другові?

- Та що ти несеш? Вампіри не можуть бути такими слабкими. Давай піднімайся і пішли, - насупився чоловік, намагаючись поставити її на підлогу, через що перед очима дівчини все пішло кругом.

- Сам іди. Хочеш, можу пояснити, куди саме і як надовго? – шипіла, натякаючи на те саме місце, де завжди темно.