Глава 12

- Ну от, тепер знову готувати треба, - простогнав Шамсі, підіймаючись.

- Дівчинка вміє виступити ефектно, – розвалившись на дивані, простяг Даміль.

- Шкода, я теж зголодніла, - цокаючи язиком, зітхнула Айсу.

- Напівкровка, - задумливо пробував на смак нове слово…

А через деякий час, мале вампіреня, пустилося в подорож містом, навіть не зволивши попередити. Довелося відправити за нею людей, так, про всяк випадок.

- Вона не така вже слабка вийшла. Може, Майя буде здатна звільнити тебе? - зітхнула Айсу

- Не знаю. Не впевнений, що тепер хочу цього.

- Не кажи дурниць, Ноа, це не наше призначення. Майже тисячу років – надто довго. Мені набридло ховатися від сонця і ламати перед усіма комедію. Я хочу назад, на те місце, яке заслуговую по праву, як і всі ми.

- Вона досить сильна, її вже бояться місцеві вампіри. Можливо, їй під силу… – розмірковував Даміль.

- Надто молода, не знає нічого про це життя. І ви хочете піддати Майю таким випробуванням? – небезпідставно обурився Ноа. Залишити мою дівчинку серед хижаків? Ні, на таке я не піду.

- О, перестань, та це дівчисько будь-кому горло перегризе, якщо що. У крайньому випадку, на початку допоможемо. Ти все одно її не відпустиш, не зможеш, так що не хвилюйся. Будеш поруч - навчиш, а напакостить - ми виправимо, - хмикнула Айсу.

- Трохи небезпечно, вам не здається? - вперше подав голос Шамсі. Вітреність і легковажність, немов лушпиння, злетіли з обличчя вампіра. Солідний вік читався у кожному русі.

- Що ти маєш на увазі? – запитав Ноа, не чекаючи нічого хорошого.

- Твоя одержимість нею. Ця надмірна прихильність мене лякає. Потрібно розірвати зв’язок, що досі є між вами. Енія перестаралася, намагаючись віднайти її. Поки цього не зробити, ти – слабкий. А Майя – твоя Ахіллесова п'ята. Моргана скористається цим, як тільки з’явиться нагода.

- Тут він має рацію, - киваючи, погодився Даміль, взявшись шукати щось у своїх улюблених книгах кельтської магії та заклинань друїдів.

- Не можу. Вона мені дорога. Вона - моя пара, – зітхнув Ноа, не уявляючи подібного.

- Ти сам цього точно не знаєш. Можливо, це лише поклик божевільної ельфіні, яка переборщила у своїй наполегливості. Все це може виявитися ілюзією, не більше. Хочеш справжніх стосунків, справжніх емоцій – розірви зв’язок. Подивимося, що тоді залишиться.

Насправді, Ноа боявся цих слів, боявся того, що мав зробити. Шамсі не помилявся - все могло бути ілюзією, черговою брехнею. Що чоловік відчував насправді?

- Божевільній ельфіні?! – відчинивши дівері, обурилася жінка у лимонному комбінезоні з фіолетовим волоссям. Енія вміла з'явитися вчасно. - Не завадило б тебе відшльопати гарненько, маленький паршивець! Як у тебе язик повернувся сказати таке?!

- Енія, люба, ти не так зрозуміла! Я ж тебе обожнюю! - підлизувався Шамсі, напускаючи назад колишню легковажність і винувато посміхаючись.

- Ноа, настав час поставити на місце своїх підлеглих, інакше цим займуся я, - гнівно зашипіла ельфійка на блондина, змусивши безсмертного шукати притулок на сусідньому дивані в обіймах Айсу, що потішалась над ним.

- Я теж радий тебе бачити, - посміхнувся Ноа старому другу.

Енія була однією з перших хранителів розуму та досить чудною. Час змінив її, залишивши виразний слід самотності в душі, але не зачепивши рідкісної краси. Вона, як і Майя, залишалася єдиною у своєму роді. Ельф-хранитель, остання представниця ельфійської раси, яка колись процвітала на цій планеті на початку розвитку людства. Тепер від колишньої величі залишилися лише руїни і кілька пам'яток, подібно до Стоунхенджу. Вона мала рідкісний талант провісниці, хоча бачила не все та інколи не точно.

Як завжди, повиснувши у Ноа на шиї, Енія посміхнулася:

- Цей пупс правий, дівчина займе ваше місце по праву. Її сила ще не проявилася повністю, але я бачила, на що вона здатна. Ти маєш вирішити сам, як чинити далі. Я знаю, вона твоя, хоч магія крові і заважає зрозуміти істину, але це правда, – шепотіла Енія на вухо, обійнявши чіпкими рученятами. – Закликаючи нового старійшину, я сподівалася якнайшвидше побачити результат, настав час звільнити тебе. Ми всі давно зачекалися, Аластар. До речі, Марго скоро прийде у гості. Раджу не зволікати із рішенням.

Наступної секунди двері кімнати відчинилися…

Так само безглуздо посміхаючись, Майя з Катериною поверталися назад у замок. Раніше уважно розглянути краєвид дівчині не вдалося, зате тепер очі відірвати було просто неможливо. У нічному світлі місяця, парк довкола старовинного палацу та маленьке кругле озеро перед ним виглядали по-справжньому казково. Як гарно тут має бути під світлом сонця.

Біля входу їх зустрів один із підопічних Ноа. Вампірчик чемно кивнув головою і, оголосивши жалібним голосом, що їх давно чекають, попросив слідувати за ним. У великих очах з густими війками, застиг страх, а легке заїкання при кожному слові видавало внутрішню напругу. Невже її тепер боялися? Мабуть не дарма Майя влаштувала ту публічну виставу і від щирого серця тепер раділа думці, що таки досягла поставленої мети. Її не вважали слабкою, з нею рахувалися. А це вже досить багато для початку.

Майя пройшла за вампіром і увійшла до знайомої кімнати, ось тільки побачене нанівець звело весь добрий настрій. Айсу разом із Шамсі сперечалися про щось на дивані, Даміль читав за столом, і тільки Ноа посеред кімнати стояв в обіймах дивної фіолетової істоти.

Одразу всі затихли і тільки Шамсі, свиснувши, глянув на парочку і пробурмотів: «Ну ти попав, чувак».

Катя, почувши, що запахло смаженим, навіть не зайшла, швидко зникнувши з горизонту.

- Може, варто лишити їх одних? – тихо пробурмотіла Айсу.

- Залишити? Жартуєш? Та я нізащо не пропущу такої вистави, – спалахнувши інтригою, вигукнув блондин, приготувавшись спостерігати.

Мабуть, тільки після зауваження хранителя до Ноа, нарешті, дійшло, як виглядали їх з Енією обійми.