Глава 9

Ноа заворожено дивився на дівчину, що сиділа над хворою жінкою. Біле волосся, наелектризувавшись, розвивалося, наче змії, навколо тендітного тільця спалахували маленькі іскорки, а очі побіліли. Зараз, як ніколи раніше, вона була схожа на хранителів. У мозку закралася слабка надія, але думати про це не хотілося. Зараз він просто насолоджувався побаченою виставою. З тонких пальців вампірші лилася енергія, усуваючи дефекти аури жінки. Її чоловіка Ноа пам'ятав ще з пелюшок. Сім'я Никифорових вже кілька поколінь віддано служила йому і повноправно користувалася довірою з усіма привілеями.

Вампірша торкнулася чола жінки і за мить Ольга прийшла до тями, обурюючись і не розуміючи того, що відбувалося. Осліпнувши від щастя, зі сльозами на очах, Олег кинувся обіймати дружину, шепочучи на вухо заспокійливі слова. Катя тихо опустилася на стілець, мовчки ридаючи.

Майя посміхнулася, а за секунду її тіло похилилося, повільно осідаючи. Ноа підлетів до ліжка, підхоплюючи на льоту тендітну істоту, таку слабку на перший погляд і таку небезпечну. Вдивляючись у бліде личко, все думав, які межі її здібностей? Ця маленька дівчинка мала неймовірну силу, хоча й неконтрольовану, але згодом вони впораються з проблемою. І тоді вона справді стане неоціненним союзником, а може й більше. Те, що його непереборно вабило до дівчини, було безглуздо заперечувати. Але так само безглуздо здавалося сподіватися на майбутнє з вампіром.

Ноа відніс у спальню свій маленький скарб, обережно поклавши на ліжко, і сів поруч. Прибравши білі локони з обличчя і поцілувавши у скроню, озирнувся на Марішку, що стояла у дверях.

- І як тобі вистава?

- Вона надто сильна.

- Неправильно формулюєш, Ноа. Вона надто небезпечна. Для нас усіх.

- Це нічого не змінює.

- Якщо чесно Ноа, я боюсь її. Вона не контролює себе, а це може призвести до сумних наслідків. І потім, вона практично некерована.

- І що ти пропонуєш? - рикнув чоловік, починаючи злитися.

- Не знаю! – гнівалася Марішка. - Сам вирішуй.

- Хочеш убити її? - гаркнув, не стримавшись.

Марішка помовчала і винувато опустивши голову, простягла:

- Ні, вона мені подобається. До того ж, врятувала життя. Але старійшини так просто її не залишать, надто унікальний її дар. Будуть проблеми.

- Знаю. Я розберуся з цим.

- Думаєш, впораєшся?

- Ну що ж, якщо ситуація вийде з-під контролю, доведеться застосувати крайні міри.

- Ти впевнений, що вона того варта?

- Так, впевнений, - відповів Ноа, ні хвилини не вагаючись.

- І що ти маєш намір робити з нею далі? Навіть якщо старійшини погодяться віддати її тобі, хранителі не дозволять вам бути разом.

- Скажи мені те, чого я не знаю, Марішко.

- Не гнівайся, це нічого не виправить. Ти впевнений, що Майя… твоя?

- На жаль, так.

- Не розумію, як таке могло статися?! Вона мала бути такою як ти!

На цей раз Ноа мовчав, а Марішка все нервово ходила по кімнаті.

- Коли ти скажеш?

- Ніколи, - прошепотів, ніжно торкаючись обличчя дівчини.

- Ти прирікаєш себе на вічну самотність?

- Не на вічну.

- Ти про що?

- Я хочу переконатися, що з нею буде все гаразд. А потім повернуся, мені давно час піти.

- Ти з глузду з'їхав?! - вибухнула вампірша.

- Марішко, я втомився чекати, втомився від самотності. Майя – вампір! А дивитися на неї і не мати права кохати, надто боляче. Кому, як не тобі зрозуміти краще.

- Так не можна. Має бути вихід! - шипіла, схопившись обома руками за волосся.

- Довго ще ви тут? Там, унизу, вже все залило від сліз, – фиркнув Ігор, просовуючи голову крізь щілину у дверях.

- Марішка йди без мене, хочу трохи побути тут.

Ноа помітив очі, наповнені гіркотою та образою, але нічого не зміг відповісти. Якою жорстокою іноді буває доля.

Вкотре, розглядаючи вампіршу, він задавався питанням: чому побіліло її волосся? Зазвичай при перетворенні трохи змінюється зовнішність, але вже точно не так разюче. Звідки її сила? І очі, що біліли щоразу, коли вона злиться… це зовсім не в'язалося з образом звичайного вампіра.

Подивившись на Майю, Ноа не втримався і ледь припав до губ вампірші. Наступна мить здалася йому пеклом. Біль пронизав все тіло, розриваючи на дрібні шматочки кожну його клітинку. З неймовірною швидкістю, з нього висмоктували життя. Перемагаючи болісну агонію, зібравши залишки сили, відштовхнувся від дівчини. Тяжко дихаючи і не маючи можливості рухатися, намагався зберегти ілюзію, з якою вже давно не розлучався. Перебуваючи на межі, покликав Марішку, але з горла долинав лише тихий хрип. Тепер Ноа розумів, як померли двоє вампірів і як міг піти він. Провісниця не помилилася, його пара справді несла смерть…

Прокидалася Майя досить швидко і набагато раніше, ніж очікувала. Немов хтось виштовхнув її у реальний світ. Навіть спокоєм насолодитися не встигла. Озирнувшись навкруги, знову вразилася розкоші кімнати. Та скільки ж одержують ці серви? Їй, напевно, півжиття пахати для такого будинку довелося б, та й то ще під сумнівом. Вона потяглася, піднімаючись з ліжка, і мало не звалилась на підлогу, зачепившись за щось м'яке. Ось тільки, якого дідька цим, «щось», виявився Ноа?!

Виглядав він дивно, лежачи, не рухаючись і насилу хапаючи повітря. Ще більш диким здавалася його аура. Урагану не було, блискавки зникли, залишилося лише слабке свічення, подерте серпанком. Повітря над ним, мов рухалося, і як у зіпсованому фільмі, пливло зображення. Та що ж тут діялося?!

Щосили Майя закричала, злякавшись ситуації, в яку вляпалася.

- Марішко, щоб тебе! Тягни сюди свій зад негайно! – вже на останньому слові вампірша влетіла в кімнату. І побачивши лежачого на підлозі Ноа, витріщила очі, явно не розуміючи, що відбувається.

- Ти що з ним зробила? Ти... ти його убити намагалася? – насилу видавлюючи слова, заїкалася руда.

- З глузду з'їхала?! – розлютилася Майя не без причини. – Я взагалі прокинулася, а він тут лежить. Ледве не навернулась об нього. Ну чого ти витріщаєшся?! Що з ним робити? Чи такий стан у порядку речей у вампірів?