Глава 5

Майя не могла збагнути, що відбувалося. У ній наче все вибухнуло. Звір вирував, рвав і метав, не знаходячи собі місця. Жага крові прокинулася не бажанням, а необхідністю. Питання стало як у Шекспірівських романах: «Бути, чи не бути». І вона зробила вибір.

Всередині, в темряві, з порожнечі вирвався сильний потік енергії, розтікаючись по всьому тілу. Більше не було страху. Скрививши губи на кшталт посмішки і розправивши плечі, вона приготувалася до неминучого.

Кілька секунд знадобилося Ігореві, щоб узяти себе в руки і вирішити, що робити далі. І це рішення їй вже було відоме. Туман навколо нього почав згущуватися, тіло напружилося і наступної секунди, він кинувся на неї.

Швидкість, з якою Ігор мчав назустріч описати було складно, сота частка секунди знадобилася йому, щоб одним сильним ударом збити Майю з ніг. Пролетівши кілька метрів, вона приземлилася на асфальтовану дорогу, залишивши велику довгу вм'ятину. Дівчиною знову грали у футбол. Але болю від такого неприємного приземлення вона майже не відчувала, а от одяг постраждав неабияк. Гад! Це ж були її улюблені джинси!

Вампір розмитою плямою кинувся на Майю, в стрибку заносячи руку для удару. Саме в цей момент, ухилившись, нарешті, схопилася на ноги. Зап'ястя Ігоря пробило в асфальті велику дірку саме в тому місці, де секунду тому була її голова. Обтрусившись, виблискуючи оскалом, вампір кинувся на свою здобич.

Вони кружляли, мов у танці, ухиляючись від ударів один одного, змітаючи на своєму шляху стовпи та дерева. Він вкотре замахнувся, цілячись дівчині просто в голову. Майя присіла і спробувала врізати під дих, але він так само спритно вислизав. І тут вона припустилася помилки. Викинувши руку і бажаючи розмазати його гарне обличчя, промахнулася, чим одразу скористався вампір, ловлячи її за лікоть і заламуючи руку за спину. Затиснувши обидва зап'ястя, ривком розгорнув її, тісно притиснувши до себе так, що для будь-яких дій не залишалося і частки простору. Чорні очі свердлили її, наче штукатурку дриль – ще трохи і буде дірка, десь у районі чола.

Майя задерла підборіддя і втупилася в його обличчя, нахабно розглядаючи і десь у глибині душі дивуючись, наскільки гарне у нього обличчя… Ось так стояла дівчина, затиснута, як різдвяний кролик, у руках кровожерного вампіра, і де, питається, чортів принц разом зі своєю шкапою? Ігор опустив голову ближче до шиї, і вона приготувалася до неминучої смерті... але очманіла. Цей гад її обнюхував.

- З глузду з'їхав! Ти що робиш, пес чортів?! Збоченець, а ну відпусти! - вона почала звиватися і смикатися в його руках, чим викликала тихе хрипке гарчання. Не сміх, не кашель, але ноги від тих звуків подумки підкосилися. Не від страху, ні, скоріше від дикого бажання спробувати це гарчання на смак.

- Перестань вириватися, - у наказному тоні простяг Ігор оксамитовим голосом, від якого мурашки побігли по всьому тілу.

Ну і що, що тепер вона вампір, мурашки ж все одно не заборонені, тим більше з таким красенем. Подумаєш, ну убити він її хотів хвилину тому, ну і що, нісенітниця яка. Майя відчувала його подих, що повільно спускався від скроні до шиї, де ніжно торкався носом її шкіри.

- Хто ти? - муркотів Ігор, вже притискаючи до свого тіла.

Здавалося б просте запитання, так? А ось і ні. Принаймні для неї. І що йому відповісти, як пояснити? А чому взагалі вона має щось пояснювати? Та й кому – вампіру, вбивці? Чому вона терпить його дотик? У душі загарчав звір, повертаючи владу розуму над тілом, нагадуючи про справжній образ істоти, що стискає її в обіймах.

Згадавши попередній досвід, з усієї дурі вдарила коліном вампіру в пах. Мужик, він і в Африці мужик, навіть якщо вампір. А дурі мабуть у неї, як і сил, додалося, бо скрутило чудовисько ікласте в страшних муках болю прямо біля її ніг. Який там допит?! Тепер Ігореві сил та й бажання ловити когось явно поменшало. Зігнувшись на колінах і лаючи Майю останніми словами, він, нарешті, простяг:

- Якого дідька ти мене вдарила, відьма?

- Взагалі-то ти на мене перший напав, не пригадуєш?! І що це за манера обнюхувати людей як собаченя дворове? Я ж не дерево, мітити територію не потрібно.

- А чого ти чекала? Сама винна. Прийшла на чужу територію та ще й без дозволу. Думаєш можна розгулювати ось так без запрошення?!

- І в кого ж цікаво я мала дозволу питати? У тебе чи що?

- Та хоч би і в мене. І взагалі, ти хто така, точніше, що ти таке? - бурмотів Ігор, повільно підводячись і з побоюванням розглядаючи дівчину. - Я ж відчуваю, ти не хранитель, хоч і виглядаєш як вони, але їх енергії не маєш. Швидше, навпаки, наче порожнеча. Та й б'єшся слабо.

Він звузив очі, намагаючись, мабуть, роздивитися ауру і відсахнувся.

- Та що ж ти таке?

Майя від такої зухвалості фиркнула.

- Це я б'юся слабенько?! А хто щойно біля моїх ніг крехтів і катався?

- Та цей твій випад взагалі не за правилами був. Не можна ж так, у найцінніше і колінами, – скривджено, як дитя мале, промовив вампір.

- Сам винен, дрібний збоченець. Нема чого як тварина поводитися з вихованими людьми.

- Як тебе величати, вихована ти наша? - усміхаючись і обтрушуючи штани, видихнув ікластий.

Приховувати ім'я було марно, зважаючи на все, дізнатися його буде - справою кількох хвилин, так що зглянемося, заощадимо дорогоцінний час.

- Майя. А ти, якщо не помиляюсь Ігор?

- Так. Звідки тобі відомо? – насупився і насторожився хлопець.

- Та не хвилюйся ти так, підслухала я. Бармен ваш надто балакучий хлопець, - посміхнулася, спостерігаючи за вампіром.

- Дмитро, чи що? – фиркнув Ігор і отримав кивок у відповідь. - Тоді зрозуміло. Цьому тільки мордочку гарну покажи і розум у штани опускається.

Майя оглянула себе і, жахнувшись зіпсованим речам, почала обтрушувати пилюку зі штанів.

- Ігор, гад, ти мені весь одяг зіпсував! Тільки подивися, що з джинсами стало, це ж лахміття тепер, – нила, ображено тикаючи пальчиком на стерту на колінах тканину.