Глава 4

- Ти знаєш, що я люблю твою маму? Ні, я її просто обожнюю її! - кивала подрузі, сиплячи компліменти і пережовуючи черговий шматочок пирога, - Наталя Борисівна, ви воістину геній кулінарії. Я вже покусала майже всі пальці.

Об'ївшись всякого різного і відкинувшись на стілець, Майя отримувала насолоду від почуття ситості. Їжа таки перебивала жагу крові і давала можливість обходитися без неї, принаймні поки що.

- Ой, ну що ти, що ти. Їж на здоров'я, – бентежилася господиня, червоніючи і розчулюючись похвалі. Вона із задоволенням спостерігала, як ми активно трощили страви і слухала тихий щебет дівчат.

- Вам негайно треба відкривати ресторан десь у центрі. Відвідувачі валитимуть натовпом. На рекламі ми вам з Оленою заощадимо, студенти, знаєте, народ і справді голодний, кілька разів прокричимо на вухо і слинки потечуть, ось побачите.

- Так, ці з’їдять все, що в принципі їсти можна, - сміялася Олена, жуючи свій шматок пирога.

- Та куди мені, ви головне їжте, - посміхалася Наталя Борисівна. - До речі, сьогодні в клубі танці влаштовують, сходили б, провітрилися, а то сидите у чотирьох стінах, хоч би свіжим повітрям подихали, чи що…

Натягуючи чорні джинси, Майя краєм вуха слухала вечірні новини. Наталя Борисівна у вітальні охала і ахала, почувши про чергове зникнення молодої дівчини неподалік селища. Серія злочинів сколихнула місто. Виявляється, ще до її появи в новій іпостасі, дуже голодній і ненаситній, в окрузі орудував якийсь маніяк. Цілком можливо, зникнення - справа рук вампіра. Хоча, може, вона й перебільшувала, просто з огляду на недавній досвід, тепер їй стало властиво усі гріхи людства списувати на витівки ікластих.

Майя знову згадала найдрібніші подробиці того вечора, згадала силу поклику крові, задоволення, яке відчула випивши насухо людину… Їй не було шкода Піта і не мучила совість про цінність відібраного життя, вона не вчинила б інакше, отримавши шанс змінити минуле. І це турбувало, точніше сказати, лякало. Почуття страху, співчуття, любові до людей притупилися, заіржавіли і повільно згасали всередині. Невже вона перетворювалась на таке ж холоднокровне, бездушне чудовисько, що знищує все навколо себе?

Майя дивилася на відображення в дзеркалі і там була колишня вона, але все ж таки чужа. Ні, звичайно ж, зовнішність разюче відрізнялася, але тепер щось нове з'явилося і в очах. Може, впевненість у своїх силах, а може, страх втрати контролю над цими силами. Немов її протилежність, дзеркальне відображення колишньої Майї дивилося зараз в обличчя, кидаючи виклик, вимагаючи свободи. Очі вже не сяяли, вони неначе залиті пітьмою, притягували безмежною порожнечею, таїли в собі смерть. Їй більше не хотілося дивитися в них, але ж кажуть очі – дзеркало душі…

Дівчина начепила на ніс коричневі окуляри, як робила раніше, коли хотіла сховатись від сторонніх, і посміхнулася сама собі. Ефектна зовнішність, дивовижна швидкість, помітна сила і загострені почуття - ну ідеальні складові машини для вбивства.

Поправивши блузку і накинувши тоненьку чорну кофтинку, спустилася в хол, де, переступаючи з ноги на ногу, чекала подруга.

- Нарешті Ваша Високість зволили спуститися. Ти там що, гриби збирала? Такими темпами можна і на власний похорон спізнитися, – бурчала подруга, яка вже давно звикла до безпросвітної копуші. Навіть будучи вампіром, Майя примудрилася затриматися. Певно, не такі сильні всі ці зміни. – А де коротка спідниця та глибоке декольте? Май, ми з тобою на танці йдемо гарних хлопців закохувати, а ти в штани замурувалася? Хоча, з твоїм личком тепер можна про одяг не турбуватися.

- А навіщо мені їх закохувати? До того ж холодно на вулиці в сукнях розсікати, я не спортсмен, щоб загартовуватися, а запалення легень підхопити не хочеться, так що нічого до мене чіплятися.

- Ой-ой, пам'ятається, тиждень тому хтось плакав про карму вічної самотності, відсутність романтики і бла-бла-бла, - перекривила мене подруга, натягуючи босоніжки. Так, зі смаком у неї завжди був порядок, виглядала спокусливо, якраз, щоб зваблювати чоловіків.

- Ну і що? Може я передумала і хочу усамітнитися в монастирі для медитацій.

-А ще бути цнотливою і тягати паранджу. Ти що несеш? Пішли вже, монашка медитуюча, - сміялася Олена, зачиняючи двері.

Майя теж усміхалася, думаючи про те, що тут, мабуть, виділятись не обов'язково. Наткнутися на вампіра не хотілося, зад свій було шкода, тож увагу привертати не хотілося, а краще забитися як завжди в кут, потягуючи коктейль.

Хвилин за двадцять, дівчата дісталися бару під назвою «Free life». І взяли ж моду називати заклади іноземними слоганами та фразами, кому питається рідна мова не подобається?

Хоча Майю подруга і витягувала раніше на подібні заходи, траплялося це досить рідко, а тому місцева обстановка була в новинку. Обладнаний клуб був, звичайно, не за останнім писком моди, але для невеликого міста, як це, цілком пристойно. Вражали безліч дзеркал, розмальованих червоно-чорними візерунками по краях, силуети тіл, що спліталися, на стінах у тих же кольорах, і стеля, немов зоряне небо. Загалом, все це в напівтемряві, виглядало ефектно та романтично, з легким натяком на секс, але не вульгарно.

Всередині вже було повно народу, закохані парочки танцювали, нудьгуючі одинаки підпирали барні стійки, місцеві гуляки потягували спиртне – все як завжди. І як завжди, дівчині стало нудно. Веселитися під шафе вона ніколи не вміла, спиртне, на жаль, мало зворотний ефект - або валилася з ніг, або настрій падав нижче плінтуса. А ось подруга почувала себе як риба у воді.

Зайнявши столик, вони замовили собі випивку. Слухаючи сучасні хіти та потягуючи коктейль, Майя почала розглядати місцевий контингент. Нічого особливого, точніше нікого, тут не спостерігалося, принаймні вампірів вона не бачила і не відчувала. Голоси і музика заглушали власні думки, але справлятися з цим було набагато легше.

- Я піду, потанцюю, - крикнула Олена, прямуючи у бік танцмайданчика, махнувши рукою, щоб приєднувалася.