Глава 3

Машину різко підкинуло, змушуючи прокинутися зі стогоном розчарування. Що ж там далі було?!

- Вибач, дорога - лайно, - винувато посміхнулася Олена, не відриваючи погляду від траси.

Так, проблема дурнів та доріг – вічна. Друга щойно перешкодила Майї дізнатися своє недалеке минуле.

Дівчата під'їжджали до двоповерхового знайомого будинку. На ґанок, як завжди, вибігла пухка жінка невисокого зросту з каштановим волоссям, чарівною посмішкою та теплим поглядом. Мати сімейства раділа приїзду дівчат і вже кинулася обіймати доньку. Майя вибралася з машини і, підходячи до Наталі Борисівни, посміхнулася.

- Із приїздом! Чому ви так довго? Ми з Сашком вже встигли зголодніти, доки вас чекали, – голосила господиня, доки не завмерла з подиву, дивлячись на Майю.

- Майя, дитино, це ти? - підходячи ближче, прошепотіла жінка, розглядаючи гостю. - Як ти змінилася!

І ляснула в долоні для більшого драматизму.

- Правда, класно, мам? Вона в нас тепер новина місяця, щось на кшталт попелюшки, ну чи царівни-жаби, – потішалася Оленка.

- Треба ж, не знала що тепер у моді біле волосся. Як цікаво, - бурмотіла вона, обіймаючи дівчину.

Майя в цю секунду стиснула щелепи і повільно вдихнула. Приємний аромат ванільного печива вдарив у ніс. Вона відчувала солоний запах її крові, чула серцебиття, але голод не зводив з розуму. Почуття радості та полегшення огорнуло свідомість – придушити і зжерти поки що нікого не хотілося. Хіба не привід для радості?

Захопивши речі, всі дружно попрямували в дім. У вітальні на неї чекав «дубль 2» - схожа реакція молодшого брата Олени, Сашка.

- Сань, підбери щелепу з підлоги і допоможи мамі накрити на стіл. Нема чого витріщатися! Давай, рушай.

Її знову врятувала подруга і з розумінням ситуації підморгнула, піднімаючись на другий поверх будинку, до своєї кімнати.

Майя опустила голову і наслідувала її приклад, потягнувши сумку нагору. Проходячи повз застиглого здивованого хлопця, посміхнулася і хотіла привітатися, але відчула легкий аромат... їжі. В очах потемніло від запаху крові. Однозначно, друга група. Гіршої ситуації і не придумаєш! Думки про смак його крові миготіли нескінченним потоком у запаленій свідомості.

Стоп.

Майя підвела голову і глянула на 15-річного підлітка: розпатлане русяве волосся, хлоп'яча посмішка, довірливі блакитні очі…

І його хотілося вбити? Дитину? Що ж вона за чудовисько?

Схопивши сумки, Майя рвонула до Олени. Щільно зачинивши двері, відчинила вікно і глибоко вдихнула, намагаючись викинути з голови думки про здобич. Вона ж насправді не така, не вбивця! І може боротися. Це ж Сашко, твою ж…!

- Майя, з тобою все гаразд?

І аж підскочила, бо навіть не помітила, що у кімнаті була подруга. Та зараз у її очах читався страх і здивування.

- Та що з тобою коїться, чорт забирай?! Може, вже поясниш?!

- Все гаразд, чого ти так розкричалася? Голова трохи закрутилася, – посміхаючись, промовила у відповідь.

- Що, розплачуєшся за вчорашнє, так? Я ж говорила, не вмієш пити - не берись, - давала настанови Олена, що вже заспокоїлася, а потім, посміхаючись, додала, - а ти, часом не наробила ще чогось цікавого, га?

- Ти про що? Я сама невинність!

Обидві дівчини посміхнулися і засміялися. Саме в цей момент задзвонив її мобільний. Дуже вчасно. Досить на сьогодні допитів.

Розкладаючи речі, Майя співала знайому мелодію, намагаючись не слухати балаканину подруги з хлопцем. З таким слухом вона вловлювала кожне слово, і це було весело, тільки не в подібній ситуації. Все-таки не хотілося лізти в особисте життя Олени. Тому стало цікаво, чи можна його вимикати на якийсь час?

Внизу на кухні поралися і накривали на стіл Сашко та його мати, вони якраз обговорювали від'їзд Миколи Петровича, глави сімейства, у відрядження. Щось він зачастив із поїздками останнім часом, але ця думка залишиться при ній.

Олена вимкнула мобільний і зі злістю шпурнула його на ліжко. Майя підняла брови, нібито дивуючись.

- Дзвонило Минуле, сказало що скучило, - прокоментувала подруга. - Взагалі, думала мені вчорашній красунчик зателефонує. Я йому свій номер підсунула. Дивний якийсь, спочатку увивався, а потім як вітром здуло. Ех, шкода, така фігурка даремно пропадає, а личко яке!

В момент Майї ніби ляпаса дали, це ж міг бути один із них.

Усміхаючись, щоб не видати себе, вона запитала:

- Опиши мені хлопця, якщо ти його досі пам'ятаєш, - підморгуючи, намагалася хоч щось витягти.

- О, та він вилитий грецький бог: висока, струнка, спортивна статура, я б за такого вийшла, – хмикнула подруга, мрійливо піднявши очі до стелі. – А ще в нього були чорні очі, прямо як у тебе в цих лінзах, хм, напевно, новий писк моди зараз...

- Дівчатка, спускайтеся до столу, - долинуло з кухні.

І вони не змусили на себе чекати. Олена не встигла договорити, але це вже було не так важливо. Те, що цікавило Майю, вона почула, і тепер ситуація лякала. Її «красунчик» був вампіром. Можливо навіть теперішня Майя – його рук справа. І все-таки, не могла дівчина зрозуміти, чому вони не обрали Олену, коли полювали на обох. І чому її обернули, та ще й залишили напризволяще?

Затримавши непотрібне дихання, вона увійшла до вітальні. На столі вже красувався фірмовий пиріг господарки сімейства і, сівши за стіл, почали трапезу. Як завжди, Олена розповідала про події минулого тижня та розкривала всі секрети університетського життя. А Майя мовчки жувала і намагалася ледь дихати для підтримки розмови. Обожнювала вона цей пиріг і навіть не уявляла, що б робила без радості поїдання всяких смаколиків. Навіть почуття ситості настало після обіду.

Санько весь час червонів і кидав у її бік швидкоплинні погляди. Напевно, сподобалася. Знав би він, що зараз дівчина докладала всіх зусиль, щоб його не з'їсти.

Після обіду вони з подругою гуляли, весело розмовляючи. Все як раніше, у неї виходило жити колишнім життям, що невимовно тішило. Ось тільки маленький песик Жуйка, чомусь гавкав і намагався вкусити, чого раніше ніколи не було. Напевно, тварини відчувають, що перед ними хижак. Але це були дрібниці, нісенітниці. Просто зоопарки тепер дівчині не відвідувати рекомендувалося.