Глава 1

Вона повільно приходила до тями. Тіло охопила невимовна легкість. Вії затремтіли, а побачене шокувало. М'які тіні, немов різнобарвні фарби, огорнули все довкола, іскрились і переливались. Дівчина глянула в небо, в справжню темряву ночі. І все, що раніше жахало невідомістю, тепер заворожувало своєю величчю. Воістину чудовий краєвид розгорнувся перед її очима. Дерева, розкинувши свої гілки, схожі на людські руки, тяглися в поривах вітру один до одного, а...

А чому вона розляглася посеред лісу та ще й вночі?! І відколи її почали так сильно цікавити пейзажі?!

Дівчина повільно піднялась на ноги, оцінивши всю абсурдність ситуації, в яку потрапила. Обтрусившись і озирнувшись навколо, вона ясно зрозуміла, що справді знаходилася посеред лісу. Але як потрапила туди? І що взагалі з нею сталося? Без сумніву - зараз стояла ніч, але бачила вона бездоганно, аж до найменших деталей, та ще й на сотні метрів довкола.

Оглянувши себе, довелося робити невтішні висновки – її явно хтось потріпав. Одяг висів безформними клаптями, весь у бруді та крові. Але на тілі, схоже, ні подряпини, принаймні, болю чи дискомфорту вона не відчувала.

Дівчина озирнулась навколо у пошуках стежки чи хоч натяку на шлях до виходу з лісу. І одразу знайшла, що шукала – досить далеко від неї тяглася витоптана місцевими грибниками доріжка. Але не встигла вона подумати, що доведеться пробиратися крізь кущі і колючки, як уже крокувала цією стежкою.

Сказати, що дійсність і порушення простих законів фізики її лякали - не сказати нічого, бо дівчина остовпіла і буквально зависла, як старий комп'ютер. Як взагалі таке можливо, зрозуміти було важко. Покрутивши руками і ногами, і переконавшись, що власне тіло у повному порядку, стала прислухатися до звуків, що долинали здалеку.

Однозначно, слух покращився, і це слабко сказано. Зосередившись, вона почула шарудіння кожного листочка на дереві, кожен помах крил нічних комах і… нарешті, шум автомобілів, що проїжджали по шосе десь вдалині.

Що ж, зміни, були не в гірший бік. І на цьому можна було б сказати спасибі. Вона потягла носом повітря і… вразилась – адже до цього не вдихала жодного разу, жодного ковтка повітря після пробудження. В голові паморочилось від різноманітної палітри запахів, а ніс неприємно закололо. Вона вдихнула ще раз і стало трохи легше. Тепер дівчина повільно розрізняла найтонший аромат: свіжої трави, смоли дерев, диких квітів, нічних птахів..., а також запах бруду на власному тілі, що хотілося змити прямо зараз же. І мало не застогнала у спробах освоїти новий і небезпечний спосіб пересування.

Напружившись усім тілом, вона спробувала пройти вперед, але чомусь помчала стрімголов між деревами. Та з переляку заплющила очі, з оглушливим гуркотом зачепивши дерево плечем. Зіткнення з матінкою природою було не найкращим досвідом: шкіру саднило, а на дереві залишилася велика вм'ятина.  

Покращені у рази зір, слух, швидкість і сила – вражали. Звідки це все взялось? І чому тепер не треба дихати? Дівчина якось не пригадувала, щоб хтось із людей міг обходитися без кисню. Невже вона померла і потрапила в інший світ, де не потрібне повітря? Припустити можна, але світ, схоже, був той самий. Сумнівалася вона, що звуки реву машин, що долинали з дороги, з іншого світу. Таку гидоту, як автомобіль, що отруює природу своїми вихлопними газами, точно не використав би жоден марсіанин, хоч і зручно.

Голову переповнювали питання, відповіді на які вона не знала. Що з нею сталося? Чому опинилася вночі у лісі? Чому в її одягу вигляд, наче його хтось довго і ретельно пережовував? А головне, звідки взялися ці нові здібності?

Можна було б ще так і пару годин міркувати, але яка з того користь, коли вона нічого не пам’ятала?

Озирнувшись убік шосе і намагаючись не заплющувати очі, на всіх парах почала бігти. Це було зовсім нове почуття легкості, польоту, яке ніколи раніше не відчувала, і воно їй шалено подобалося. Посмішка розпливлася на обличчі від нових емоцій, що так безцеремонно наринули на змучений розум. Пурхала між дерев наче пташка, тільки набагато швидше за будь-яку з них…

А наступної секунди дівчина нещадно давилася кашлем. Як не сумно, задоволення зіпсувало павутиння разом з якоюсь комахою в роті. І навіть посміхнулася, згадавши бабусю, що вчила не тягнути до рота всяку гидоту, так ні, сама лізе.

Ретельно відпльовуючись і за лічені секунди долаючи досить велику відстань, вона вибігла на шосе.

Як тепер дістатись міста? Грошей з собою не було, та яке там, у неї ж нічого не було. У тому, що вже давно не можна було назвати одягом, вона, напевно, виглядала щонайменше дивно, тож ніжку задирати було не варто, а то ще переїдуть зі страху. А от як відповідати на запитання на кшталт: що з вами трапилося?

Вдалині виднілося світло фар. Дівчина підійшла до дороги, абияк пригладила волосся і, обтрусивши одяг, підняла руку, сподіваючись, що хтось зупинитися і підбере таку дивну пасажирку. Ще більше сподівалася, що це буде не маніяк чи збоченець.

Чорний BMW, з тихим шарудінням, наближався до узбіччя, водій явно перевищував швидкість, що зробило зупинку різкішою, зі скрипом шин та піднятою пилюкою.

За кермом сидів чоловік років сорока, з коротко стриженим каштановим волоссям і носом-гачком. Навколо очей і в куточках рота виднілися маленькі зморшки, які, мабуть, заглиблювалися, коли він посміхався. Про себе ж вона зазначила, що раніше не звернула б уваги, та й не побачила б таких дрібних деталей у зовнішності.

Одягнений незнайомець був у діловий сірий костюм із краваткою – напевно, офісний службовець якоїсь компанії.

Під'їжджаючи ближче, його маленькі сірі очі ставали дедалі ширшими, і дівчина навіть трохи злякалася, чи не вилізуть вони ненароком з орбіт. Але ні, обійшлося. Машина зупинилася і водій, відчинивши дверцята, швидко вистрибнув з неї, голосно і розгублено голосячи:

- Дівчино, з вами все гаразд? Не мовчіть. Що трапилось? Хоча б кивніть!

- Допоможіть дістатися міста, будь ласка, - промовила у відповідь, тихо шепочучи.