69

Площа перед собором Святої Анни була залита сріблястим світлом повного місяця, але цього разу воно не здавалося холодним. Сотні свічок, розставлених на бруківці, тріпотіли на вітрі, наповнюючи повітря густим ароматом шавлії та розмарину. Це була ніч ініціації — момент, коли розірвані нитки ковену мали знову сплестися в єдине ціле під рукою нової Верховної.

Елара стояла на горішніх сходах, відчуваючи кожною клітиною тіла вагу традицій.

На ній була довга сукня з глибоким смарагдовим відливом, що в тінях віддавала густим чорним кольором — цей контраст ідеально підкреслював вогняний каскад її волосся. З-під вишуканого подолу визирали незмінні шкіряні черевики, які нагадували, що ця Верховна міцно стоїть на землі й не збирається поступатися своїм характером заради традицій. На її пальці, наче живе серце, незгасно мерехтів перстень Моріган.

Старійшини ковену — жінки з обличчями, помережаними часом і мудрістю, — підійшли до неї. Одна з них піднесла чашу з водою з Серця Кореня.

— Еларо, донько нашої землі, чи приймаєш ти тягар і дар нашої сили? Чи обіцяєш ти бути щитом для слабких і мечем для ворогів? — голос старої відьми розливався в тиші площі.

Елара відчула, як її горло стислося. Вона згадала Морріган, згадала запеклий бій із ворогами. Почуття глибокої відповідальності на мить притиснуло її до землі, але впевнений погляд Адріана, який стояв у тіні колонади, надав їй сил. Вона занурила руки в холодну воду.

— Приймаю, — промовила вона, і голос її зміцнів. — Моя сила належить вам не за правом влади, а за правом сестринства. Я вестиму вас не через страх, а через віру й любов.

Магія площі відгукнулася золотистим сяйвом, що прокотилося натовпом відьом. Вони одна за одною схиляли голови, визнаючи її владу. Елара відчула неймовірне полегшення: стіна недовіри, яка стояла між нею та її народом після смерті Моріган, нарешті впала.

— Також я хочу представити вам того, хто віднині стоятиме на сторожі нашого спокою, — Елара зробила жест рукою в бік Калеба.

Вампір вийшов на світло. Його випрямлена постава та стриманий вираз обличчя викликали легкий шепіт серед молодих відьом.

— Калеб із клану Еріксонів. Він — Вартовий нашої Межі. Його ікла захищатимуть ваші сни, а його відданість перевірена кров’ю ворогів. Прийміть його як частину нашої нової оборони.

Калеб коротко вклонився, і хоча відьми все ще кидали на нього насторожені погляди, відкритого спротиву не було. Ритуал наближався до свого офіційного, дещо нудного завершення, коли старійшини почали затягувати довгу монотонну молитву за спокій душ предків.
Елара відчула, що ще хвилина такої офіційності — і вона просто засне на п’єдесталі. Її незламний, молодий дух вимагав життя, а не сухих слів. Вона раптом плеснула в долоні, перериваючи спів. Магічна іскра вилетіла з її пальців і розсипалася над площею сотнями маленьких феєрверків.

— Досить молитви! Наші предки були б першими, хто захотів би випити за нашу перемогу! — вона широко усміхнулася, і ця посмішка миттєво зняла напругу останніх днів. — Я офіційно оголошую церемонію закритою, а вечірку — відкритою!

Зі складок її сукні з'явилося кілька пляшок старого вина, настояного на гірських травах, які вона поставила на стіл. Звідкись із завулків виринули музиканти з лютнями та барабанами, загравши швидку, дику мелодію Кварталу.

— Музику! Вино! Танці! — вигукнула Елара, підхоплюючи поділ сукні та спускаючись до людей. — Адріане, не стій там, як антикварна шафа, твоїм ногам теж корисно рухатися!

Відьми, спочатку ошелешені такою зміною настрою, почали сміятися. Площа, яка ще п'ять хвилин тому була місцем похмурого ритуалу, перетворилася на вир веселощів. Запах трав’яного вина змішався з ароматом свята, а Адріан, приречено зітхнувши, але з іскорками сміху в очах, вийшов назустріч своїй Верховній.

— Ти нестерпна, — прошепотів він, коли вона схопила його за руки, втягуючи в коло танцю.

— Я твоя королева, змирися з цим, — пустотливо відказала вона, кружляючи під ритмічні звуки бубна.

Дивлячись на них, старійшини та молоді відьми почали перешіптуватися, і в цих словах більше не було ворожнечі. Тепер кожен бачив на власні очі справжню дію давнього пророцтва «Чарівного кохання». Те, що колись здавалося неможливим — союз двох запеклих ворогів, — стало реальністю. Вони обрали шлях творення замість руйнівної війни, довівши, що справжнє почуття здатне змінити хід історії.

Ніч лише починалася, і вперше за багато років Квартал відьом не боявся темряви, бо тепер її охороняли разом — світло любові та міць стародавньої крові.