67

Лезо з чорного скла лише мазнуло по плечу Елари, розрізавши її шкіряну куртку та залишивши тонку багряну подряпину. Вона не встигла навіть злякатися, як повітря перед нею здригнулося.

Калеб, який до цього здавався лише тінню, діяв із нещадною точністю професійного вбивці. Його рука перехопила зап’ястя Агнеси з хрускотом, від якого ніж випав із її пальців. Наступної миті він опинився впритул до неї.

Агнеса зустрілася з поглядом справжнього монстра. Очі Калеба палахкотіли не просто багрянцем — вони здавалися заповненими густою, киплячою кров’ю. Його губи розтягнулися в хижій, майже ніжній посмішці, оголюючи величезні, гострі, як бритва, ікла, що виблискували в золотому сяйві Серця Кореня. Це була посмішка смерті, яка нарешті знайшла свою ціль.

— Твій час вийшов, відьмо, — прошепотів він їй в саме обличчя.

Агнеса не встигла скрикнути. Калеб блискавично підхопив її ніж, перш ніж той торкнувся підлоги, і одним коротким, бездоганним змахом провів лезом по її горлу. Молода відьма Ліліт, що стояла неподалік, завмерла. Її очі розширилися від заціпеніння: вона не могла повірити, як швидко й просто Калеб розправився з тією, кого вона вважала непереможною.

Жінка захлинулася власним прокляттям. Її тіло обм’якло в руках вампіра, а очі застигли, відбиваючи велич дерева, яке вона намагалася осквернити. Калеб без жодних емоцій розтиснув пальці, дозволивши мертвому тілу впасти до підніжжя коріння. Її кров почала швидко вбиратися в землю, стаючи останньою жертвою цієї битви.

Ліліт спостерігала за цією сценою в заціпенінні. В її погляді читався не лише страх, а й усвідомлення повного краху всього, у що вона вірила.

Калеб повільно витер закривавлене лезо об край плаща відьми і повернувся до Елари. Багряний вогонь у його очах почав згасати, повертаючи йому звичну подобу стриманого хижака, що щойно закінчив полювання.

— Ти в порядку? — запитав він, кивнувши на її плече. — Подряпина загоїться швидко, але лезо могло бути отруєним.

Адріан уже був поруч із Еларою. Його дихання було уривчастим, очі гарячково оглядали поранення.

— Ти як? — видихнув він, торкаючись її плеча.

— Це був твій подарунок... — тихо поскаржилася Елара, дивлячись на розірвану шкіру куртки. — Вона її зіпсувала.

Адріан лише міцніше стиснув її плече, відчуваючи полегшення, що вона жива. Він підвів погляд і зустрівся очима з братом. У цій мовчазній дуелі промайнуло все: і вдячність за порятунок Елари, і визнання того, що Калеб нарешті обрав сторону в цій війні.

Елара притиснула долоню до плеча, відчуваючи, як магія Серця вже починає затягувати рану. Вона перевела погляд на тіло своєї мучительки, але не відчула тріумфу — лише втому та легку огиду від того, як кров Агнеси вбирається в землю. Здригнувшись, наче скидаючи важку ману, вона звернулася до чоловіків:

— Дякую. Але нам треба покласти цьому край. В іншому залі все ще триває сутичка, і якщо ми їх не зупинимо, жертв стане ще більше.

Адріан кивнув. Він підійшов до знесиленого Фенріра, який спостерігав за всім із землі, і допоміг йому підвестися. Перевертень виглядав постарілим на десятиліття, але в його погляді вперше за довгий час з'явилася ясність.

— Вони послухають мене, — хрипко промовив Фенрір, дивлячись на Адріана. — Війна закінчена. Сьогодні загинуло занадто багато тих, хто не мав помирати.

Один із гвардійців підняв тіло Верховної Моріган, і всі разом вони залишили залу Серця Кореня.