64

Перше скельце вихопилося з темряви майже безшумно. Воно повільно пропливло крізь густе повітря тунелю, виблискуючи в світлі смолоскипів, наче коштовний камінь. Калеб лише встиг схилити голову, як гострий край чиркнув його по щоці. На пальцях, якими він торкнувся обличчя, лишилася густа темна кров. За мить тиша вибухнула: з глибини проходу хлинула справжня злива уламків. Вони летіли з шаленою швидкістю, перетворюючи повітря на смертельний вихор.

Один із великих шматків, схожий на прозоре лезо, з моторошним хрускотом відтяв руку вампіру, що стояв за спинами командирів. Почулися вигуки болю — гострі друзки шматували плоть, цілячи в незахищені ділянки тіл. Елара разом із кількома відьмами миттєво здійняли руки, зводячи мерехтливий магічний щит. Прозорий купол стримував великі уламки, що зі дзвоном розбивалися об перешкоду, проте дрібний скляний пил усе одно просочувався крізь захист, лишаючи на шкірі тисячі дрібних порізів, що знесилювали воїнів.

— Швидше! — перекрикуючи дзвін, скомандував Калеб. — Цей прохід скоро закінчиться, ми маємо прорватися!

Вампіри, прикриваючи груди та серця мечами й кинджалами, рвонули вперед.
Вони вилетіли за поворот у простору залу, але в першу мить заціпеніли: приміщення здавалося абсолютно порожнім. Магічне марево, створене Агнесою, щільною завісою оповило ворогів, приховуючи їхні запахи та глушачи серцебиття. Для надчутливого слуху вампірів тут панувала мертва тиша, хоча повітря вже вібрувало від чужої люті.

Раптом тиша розлетілася на друзки. З туману вихопилися десятки ікластих пащ. Гвардійці врізалися в стіну перевертнів у лютій сутичці.

Адріан і Калеб працювали як єдиний механізм, де одне лезо доповнювало інше. Адріан став втіленням руйнівної сили: його важкий меч описував у повітрі криваві дуги. Кожен замах — це свист розітнутого повітря та глухий удар, що дробив кістки й відсікав лапи. Він не фехтував, він прорубував просіку крізь хутро та м'язи, тримаючи центр.

Калеб натомість став самою смертоносною тінню. Він не бився — він танцював серед ворогів. Його кинджали миготіли швидше, ніж око встигало зафіксувати рух. Короткий випад, сталевий блиск — і вовк осідає з перерізаним горлом. Калеб використовував інерцію ворога проти нього самого: пірует, миттєве зближення, точний удар під основу черепа. Там, де Адріан розносив ворожі ряди міццю, Калеб вичищав їх хірургічною точністю, лишаючи за собою лише бездиханні тіла, що навіть не встигли торкнутися землі.

Вони пробивалися до протилежного виходу, діючи як живий таран. За ними, оточений магічним сяйвом, поспішав невеликий натовп у плащах. Замикали стрій двоє гвардійців: вони задкували, злагоджено відбиваючи атаки перевертнів, що намагалися зайти з тилу. Цей залізний стрій невпинно рухався крізь кривавий хаос зали, прокладаючи шлях до рятівного проходу, що вів углиб Серця.

Найстарші чаклунки, чиї запаси зілля та магічної енергії ще дозволяли тримати оборону, залишилися біля входу. Вони звели потужний бар'єр, щоб відсікти основну частину зграї. Елара востаннє озирнулася на сестер, які стали живою стіною, виборюючи для неї шанс. Тепер вони залишилися лише жменькою сміливців, яким належало вступити у вирішальний двобій із самим Фенріром.

Калеб, Адріан, Елара та Ліліт у супроводі двох гвардійців, що надійно прикривали їхні спини, вихопилися з кривавого хаосу зали і стрімко помчали вузьким тунелем. Попереду вже виднілося світло — вони наближалися до головного осереддя.