57

Адріан стояв у своєму кабінеті, де серед численних полотен виділялося одне — завжди завішене важкою чорною тканиною, наче незагоєна рана. Він роками не наважувався торкнутися цієї матерії, але сьогодні, після того як Елара розірвала павутиння брехні Селени, минуле дихало йому в потилицю.

Він різко простягнув руку і відсмикнув завісу. З полотна на нього подивилася Інгрід. Її очі кольору лісового моху здавалися живими в тьмяному світлі свічок. Адріан на мить заплющив очі, і нюх вампіра зрадницьки відтворив теплий аромат її шкіри — суміш хвої та дикого меду. Він пам’ятав, як вона сміялася, коли він намагався читати їй вірші під шум лондонського дощу, не знаючи, що те місто невдовзі стане попелищем для їхніх мрій.

Калеб зупинився біля входу, його постать завмерла в тіні, наче він вагався, чи має право переступити поріг цього храму скорботи.

— Ти знову катуєш себе, Адріане? — голос Калеба пролунав глухо.

Адріан не обернувся. Його пальці стиснули край масивної рами так, що старе дерево почало тріщати під надприродною силою.

— Я бачу її щоночі, Калебе. Коли я заплющую очі, я чую не тишу, а пекельний тріск того вогню. Вона, певно, кликала мене, благала про допомогу, а я... я виносив її брата, вірячи, що встигну повернутися. — Його голос перейшов у хрип. — Після тієї ночі в Лондоні розлючені перевертні, дізнавшись про наше лігво, розв'язали криваву війну. Наша сім'я ледь врятувалася, тікаючи крізь вогонь і смерть. Тиждень кривавої битви з перевертнями.

— Ти врятував майбутнього ватажка зграї, — Калеб зробив крок у світло, його обличчя було натягнуте, як струна. — Жоден інший вампір не зробив би того, що зробив ти для ворога.

— Жоден інший вампір не був таким дурнем! — Адріан раптово розвернувся, і Калеб відсахнувся від люті, що палала в очах брата сухим багряним вогнем. — Рідна сестра зрадила мене. А тепер я питаю тебе: чому її сукня пахла гасом, коли ми повернулися в готель? Чому вона була там раніше за всіх?

У цю мить правда пекла йому горло, наче розплавлене срібло. Він згадав Селену, яка тієї ночі вийшла з вогню абсолютно спокійною, витираючи сажу з обличчя. Він згадав її слова: "Це заради сім'ї, Калебе. Ти ж не хочеш втратити брата?"

Калеб відвів погляд, і ця секундна слабкість стала для Адріана красномовнішою за будь-яке зізнання. Наступної миті кабінет здригнувся від удару.

Адріан кинувся на брата з нелюдською швидкістю, перетворившись на розмиту тінь. Він врізався в Калеба, зносячи його з ніг, і вони клубком покотилися по підлозі, трощачи важке крісло. Адріан вихопив кинджал, але Калеб встиг перехопити його руку, виставивши лікоть. Їхні ікла оголилися, а обличчя спотворилися вампірськими масками люті.

— Ти знав! — проричав Адріан, б’ючи брата в груди так, що у того тріснуло ребро. — Ти бачив, як вона виходить зі складу!

Калеб відштовхнув його ногою і миттєво підвівся, важко дихаючи. Його очі теж залилися багрянцем.

— Можливо, так було суджено! — хрипко вигукнув він, блокуючи черговий випад Адріана. — Вона — наша кров, наша сім'я!

— Сім'я, побудована на попелі моєї душі? — Адріан знову скоротив відстань, схопив Калеба за горло і з силою притиснув до стіни, піднявши над підлогою. Його пазурі впилися в шкіру брата. — Кожна ніч, яку я провів, звинувачуючи себе... Кожен рік моєї холодної самотності був побудований на вашому мовчанні! Як ти міг дивитися мені в очі, знаючи, що кохання мого життя згоріло через твоє мовчазне потурання?

Він стиснув пальці міцніше, відчуваючи, як під ними пульсує мертва кров.

— Ти знаєш, що таке вічність для того, хто втратив майбутнє? Це не дар. Це довга, безкінечна страта.

Калеб не пручався, хоча його тіло напружилося від болю.

— Я ненавидів себе за це кожного дня! — закричав він просто в обличчя братові. — Саме тому я завжди йшов за тобою в кожен бій, першим кидався під кулі! Я шукав смерті, бо не міг жити з цією правдою! Але я не міг зрадити і її. Вона боялася того, ким ти міг стати поруч із вовчицею!

Адріан заніс кулак для нищівного удару, його м’язи перекотилися під шкірою, наче сталеві троси. У цей момент у дверях з’явилася Елара. Вона не підійшла близько, відчуваючи, як повітря в кімнаті іскрить від надміру вампірської енергії. Вона знала: це битва, яку брати мають завершити самі, випаливши залишки брехні.

— Нам потрібно поговорити, Адріане, — тихо, але владно промовила вона.

Рука Адріана зупинилася за міліметр від обличчя Калеба. Його пальці тремтіли. Він дивився на свого брата — на того, з ким ділив століття битв і втеч, — і раптом побачив у його очах не ворога, а такого ж в’язня Селени, як і він сам.

— Я не вб'ю тебе, Калебе, — Адріан повільно розтиснув пальці. — Це занадто легкий вихід для нас обох. Йди. Нас чекає битва, готуйся до того, що ворог не знатиме жалю.

Калеб сповз по стіні, закривши обличчя руками. З його грудей вирвався хрипкий, надривний звук — схлип, що збирався десятиліттями. Не озираючись, він підвівся і вийшов із кімнати, залишивши по собі лише тишу.

Адріан стояв нерухомо, його плечі здригалися від внутрішньої бурі. Елара обережно підійшла й поклала руку йому на плече. Він не відсахнувся. Навпаки — повільно опустився на коліна перед нею, сховавши обличчя в її долонях. У цю мить він не був грізним лордом вампірів. Він був просто чоловіком, чий світ щойно розбився на друзки.

Елара подивилася на портрет Інгрід. Вона відчула, як через дотик до Адріана передається його нестерпна втома: вантаж столітньої брехні нарешті спав, залишивши по собі лише випалену порожнечу.

— Твоя правда стала моїм порятунком, — прошепотів він, підводячи голову. Його погляд зустрівся з її. — Але вона ж і зробила нас обох головними цілями Фенріра. Тепер він прийде не по справедливість, а по помсту.

— Ми маємо йти, — Елара ніжно торкнулася його щоки. — Фенрір чекає. І тепер... тепер ти мусиш битися не за минуле, якого не змінити, а за те, що ми зможемо побудувати на цьому згарищі.