52

Годинник у кабінеті Адріана глухо пробив полудень. Сонячне світло, навіть приглушене важкими оксамитовими шторами, здавалося ворожим і неприродним для мешканців маєтку. У повітрі зависла така густа, задушлива напруга, що, здавалося, її можна було торкнутися рукою.

Адріан стояв біля вікна, завмерши, наче мармурова статуя. Його біла сорочка була розстебнута біля коміра, а обличчя здавалося зніченим і гострим. Селена сиділа в кутку на кушетці, нервово розправляючи складки своєї сливової сукні; вона мовчала, лише її очі, холодні й колючі, невідступно стежили за кожним рухом Елари.

Калеб розклав на столі карту міста та Відьмацького кварталу. До кабінету безперестанку заходили гвардійці, приглушеними голосами доповідаючи про ситуацію.

— Охоронець мертвий... — почав один із вампірів, похмуро схиливши голову. — Ми знайшли сліди боротьби. Він бився сам. Перевертень заскочив його зненацька, проте хлопець встиг вирвати жмут хутра. Це була страта — показова, задля залякування.

Калеб до болю стиснув кулаки.

— Ми не можемо вивести всіх негайно. Сонце надто високо. Половина наших бійців спопеліє швидше, ніж дістанеться кордону. Мусимо чекати заходу сонця. Це ще шість годин... шість годин смертельної тиші.

— Що кажуть у кварталі? — різко запитала Елара. Її погляд був прикутий до кисті руки Моріган, що лежав на срібній таці. Перстень із потьмянілим бурштином наче кликав її. Крізь пальці дівчини вже пробігали ледь помітні блакитні іскри, а повітря навколо неї наситилося гострим запахом озону.

— Відьми дезорієнтовані, — відповів гвардієць. — Вони бачили, як Моріган вели під руки перевертні повз собор Святої Анни. Вона йшла сама, спокійно, та було очевидно: її ведуть під примусом. Поруч із Фенріром крокувала жінка в шкіряних обладунках із глибокою, ще свіжою подряпиною на щоці. Вона виглядала так, ніби вже святкує перемогу.

— Агнеса... — процідила Елара, і її очі спалахнули зловісним золотом. — Це точно вона.

Гвардієць продовжив:

— Вона проголосила себе новою Верховною. Заявила, що відтепер ковен не буде «прислужником для кровопивць».

Елара різко видихнула. Почувши ім’я Агнеси в союзі з Фенріром, вона відчула, як усередині щось обірвалося. Лють, чиста й некерована, затопила її свідомість. Агнеса, її посестра, зрадила всіх. Старі закони й перемир’я були розтопптані, а священні догми ковену — підло спаплюжені.

— Вона тримає її тіло у залі Серця Кореня, — прошепотіла Елара, і повітря в кабінеті стало майже відчутним на смак від надлишку озону. — Вона принесла Моріган у жертву власній жадобі до влади. Тепер вона хоче використати посмертну силу Верховної, щоб розірвати печатки захисту міста.

Неспроможна більше залишатися в задушливому кабінеті, де на срібній таці німим докором лежала відтята рука її наставниці, Елара розвернулася і вибігла геть. Вона більше не могла стримувати внутрішній шторм. Адріан рушив був за нею, але Калеб зупинив його, важко поклавши руку на плече.

— Дай їй час, брате. Вона має приборкати цю лють самотужки.

Елара вилетіла в сад. Образ Моріган, яку вели вулицями, наче злочинницю, стояв перед очима, завдаючи фізичного болю. Наставниця, що була для неї всім, тепер опинилася в руках зрадниці та звіра. Елара кидалася з боку в бік, відчуваючи, як магія стихій виривається з-під контролю.

Вона завмерла перед високим мідним громовідводом, встановленим за наказом Адріана. Дівчина різко викинула руку в бік металевого шпиля. Тієї ж миті над маєтком згустилися важкі свинцеві хмари. Сліпучий розряд блакитної енергії зірвався з її пальців і вдарив просто в мідь. Елара відчула, як надлишок сили полишає її, проте внутрішня міць лише загартовувалася, стаючи гострою, наче лезо кинджала на її поясі — подарунка Адріана.

Тим часом у кабінеті Калеб, вислухавши лорда Вальє, завершував розробку плану.

— Ми вдаримо з трьох боків. Гвардія Адріана відверне увагу вовків на головній площі біля собору. Я візьму на себе ренегаток. Селена поведе решту бійців у катакомби разом з Еларою. Вона має розірвати магічні щити Агнеси.

Адріан нарешті відійшов від вікна; його обличчя було блідим від стримуваної люті.

— Захід сонця через шість годин. Калебе, готуй срібло. Селено, — він зиркнув на сестру, — будь напоготові. Якщо ситуація вийде з-під контролю, виведи Елару живою за будь-яку ціну.

Селена лише мовчки схилила голову, приховуючи за вуаллю вій  задоволений блиск очей, а на її вустах застигла ледь помітна посмішка.

Елара в саду нарешті опустила руку. Її волосся намагнічено розліталося від статичної електрики, а погляд став неприродно яскравим, позбавленим усього людського. Смерть Моріган випалила в її душі останній сумнів. Вона сама стала бурею, що чекала сутінків, аби стерти Агнесу з лиця землі й помститися за кожну краплю крові на тій таці.