43

Світанок ледь пробивався крізь важкі оксамитові штори спальні Адріана, розливаючи по кімнаті бліде, майже примарне світло. Він стояв біля краю ліжка нечутно, як і личить хижакові, і дивився на Елару. У стані глибокого сну вона здавалася зовсім іншою: зникла її колюча настороженість, розгладилася зморшка між бровами. Її обличчя, обрамлене розсипаним по подушці темним волоссям, виглядало тендітним, майже дитячим. Адріан відчув дивне, незнайоме йому досі хвилювання — щось подібне до ніжності, яка болісно стискала його мертве серце.

Він обережно поклав її посох на ковдру поруч із нею. Кришталь на верхівці тьмяно блиснув, ніби вітаючи свою господарку. Елара здригнулася і повільно розплющила очі. У перші секунди в її погляді блукав жах — відлуння сну.

— Тобі снилося страхіття, — тихо зауважив Адріан, відступаючи на крок, щоб дати їй простір.

Елара сіла, потираючи скроні. Її погляд зупинився на посоху. Тим часом Адріан присів у крісло неподалік від її ліжка, його постать у напівтемряві здавалася витесаною з диму та печалі.

— Мої люди побували у твоїй мансарді, — випередив він її запитання. — Поки ти спала, вони перевезли твої речі: одяг, старі гримуари та посох. Дякую, що дала підказки, як пройти крізь захист твого будинку. Залишатися там було вже небезпечно.

Елара лише коротко кивнула, вдячна за таку несподівану турботу. Проте спогад про сон не відпускав її.

— Адріане, — покликала вона, коли він відвернувся до вікна. — Що сталося з тобою тієї ночі? — тихо запитала вона. Її голос був слабким, але впевненим. — У Лондоні.

Адріан здригнувся і повільно повернувся до неї. Він мовчав довгу хвилину, а потім заговорив — голос його був сухим, як старий пергамент, що розсипається від дотику.

— Фенрір ненавидить мене не тому, що я вампір, Еларо. Він ненавидить мене, бо я був слабким. Понад сто років тому в Лондоні я кохав жінку. Вона була перевертнем, його сестрою. Її звали Інгрід.

Елара затамувала подих. Вона відчувала, як через кровний зв’язок її накриває хвиля його старого, невгамовного болю.

— Ми вірили, що зможемо змінити правила. Що наш союз покладе край війні. Але світ монстрів не прощає мрійників. Тієї ночі мисливці напали на їхнє лігво. Я врятував Фенріра, але не зміг дістатися до неї. Я обрав життя замість того, щоб померти з нею.

Адріан стиснув кулаки до білого блиску на кісточках пальців.

— Це була ніч хаосу. Фенрір втратив усе. Для нього я — втілення всього зла. Він вважає, що я дозволив їй згоріти, бо статус був важливішим за «якусь вовчицю». І найгірше те... що я сам не знаю, чи це не правда. Можливо, я просто злякався смерті.

Елара, сидячи в ліжку та ігноруючи слабкість, простягнула руку і накрила його кулак своєю долонею. Її шкіра здавалася йому неймовірно палкою.

— Ти не дозволив би їй померти, Адріане. Я бачила тебе в бою. Ти захистив мій вівтар, який мав би зневажати. Ти не боягуз.

— Це не заважає Фенріру жадати моєї крові. — Адріан підвів на неї погляд. — І тепер він бачить тебе. Він бачить пророцтво «Чарівне кохання» і хоче знищити його, бо для нього це лише повторення трагедії.

Елара відчула дивний укол у пам'яті — наче крізь туман пробивалися слова «вовк не винен», щось, що Селена так ретельно намагалася стерти. Але завіса була надто щільною.

— Твоя родина... — почала вона обережно. — Вони теж були там? У Лондоні?

— Селена намагалася мене зупинити. Вона казала, що рятує мене, — Адріан гірко всміхнувся. — Її благо — це клітка, у якій я маю сидіти вічно.

Він раптом підвівся, наче прагнучи струсити з себе пил минулого. Його настрій різко змінився: він вирішив розвіяти важку атмосферу легкою грою. Адріан підійшов до величної дубової шафи й відчинив дверцята. Елара помітила, що поруч із його вишуканими камзолами тепер висять її сукні та шкіряна куртка — дивне сусідство старовинного й сучасного, чоловічого та жіночого, що надавало кімнаті інтимного затишку.

Адріан почав переодягатися. Він невимушеним рухом зняв сорочку, демонструючи свою спину. Еларі перехопило подих. Його шкіра була блідою, як мармур, а м'язи — рельєфними й досконалими, наче витесаними геніальним скульптором. Жодної зайвої деталі, лише чиста, хижа сила, що перекочувалася під шкірою при кожному русі. Вона мимоволі задивилася на гру тіней на його лопатках, відчуваючи, як тілом розливається бентежна спека, що не мала жодного стосунку до магії.

Він обернувся, помітивши її зацікавлений погляд, і кутик його губ злетів у ледь помітній, звабливій усмішці.

— Які твої плани на сьогодні? — запитав він, повільно розправляючи сорочку з найтоншого льону, але не поспішаючи її застібати.

Елара змусила себе відвести погляд і міцніше стиснула посох, відчуваючи, як прохолода кришталю трохи витвережує її думки.

— Я збираюся зіставити свої гримуари з книжками з твоєї бібліотеки, — відповіла вона, намагаючись, щоб голос не тремтів. — Буду досліджувати слабкі місця перевертнів. Якщо Фенрір повернеться, він зустріне відьму, яка знає кожен його вразливий нерв.

Адріан нарешті застебнув ґудзики, але підійшов до ліжка ближче, схилившись до неї.

— Тоді не буду тобі заважати. Бібліотека у твоєму розпорядженні. Але будь обережна... — він на мить торкнувся пасма її волосся. — Там забагато таємниць, які кусаються не гірше за вовків.