38

Селена діяла блискавично, не залишаючи місця для вагань.

Елара відкрила рот, щоб вигукнути ім'я Адріана, але Селена опинилася перед нею швидше, ніж людське око могло б зафіксувати рух. Її пальці, холодні й тонкі, вчепилися в скроні відьми. Очі Селени спалахнули інтенсивним, майже чорним вогнем.

— Obscura Mens... — прошепотіла вампірша. Це була не просто маніпуляція, а стародавнє закляття навіювання. — Ти нічого не чула. Ти прийшла сюди, бо тобі стало зле. Твої спогади про цю розмову — лише дим. Забудь. Забудь!

Елара здригнулася, її зіниці розширилися, а тіло обм'якло. Магія Селени зіткнулася із залишками вампірської сили в крові дівчини, створюючи болісний тиск. Елара почала осідати на підлогу; у цей момент у дверях кабінету з'явився Адріан.

Він застиг на порозі. Його погляд миттєво зафіксував картину: Елару, що непритомніла в руках Селени, і Калеба, який стояв біля каміна, наче щойно побачив привида.

— Що тут відбувається? — голос Адріана був низьким, наповненим загрозою. Повітря в кімнаті завібрувало від його гніву. — Селено, прибери від неї руки.
Він опинився поруч за мить, обережно відштовхнув сестру й підхопив Елару. Дівчина важко дихала, її погляд був блукаючим.

— Вона прийшла сюди сама, Адріане, — спокійно відповіла Селена, поправляючи манжети сукні. — Їй стало зле. Мабуть, твоя кров занадто важка для її виснаженого організму. Я просто підхопила її, щоб вона не розбила голову об мармур.

Адріан перевів погляд на Калеба. Його брат ніколи не вмів добре брехати, коли справа стосувалася емоцій.

— Калебе? Чому ти виглядаєш так, ніби готовий вистрибнути у вікно? Про що ви тут говорили?

Калеб відкрив рот, його погляд метнувся до Селени. Вона ледь помітно, майже невідчутно, хитнула головою. Це було нагадування про їхню клятву.

— Ми обговорювали Фенріра, — хрипко відповів Калеб, змушуючи себе дивитися братові в очі. — Я розповів Селені про те, що бачив на млині. Ми міркували, як захистити маєток, коли вона... вона просто з’явилася у дверях. Вона марила, Адріане.

Він знову поглянув на Елару. Дівчина почала приходити до тями, кліпаючи очима.

— Еларо? Ти мене чуєш? Що ти бачила?
Вона потерла скроні, на її обличчі відбилося глибоке збентеження.

— Я... я не знаю. Була в спальні, а потім мені здалося, що чую шепіт. Я прийшла сюди, але... — вона замовкла, болісно зморщивши чоло. — Усе як у тумані. Селена має рацію, у мене дуже паморочиться в голові.

Адріан відчув: щось не збігається. Його інстинкти волали про брехню, але він не міг зрозуміти, де саме вона ховається. Він підняв Елару на руки, не зводячи важкого погляду з сестри.

— Якщо я дізнаюся, що ви щось приховуєте від мене щодо її стану або того, що тут сталося, — промовив він тихо, і в цій тиші звучала неминуча обіцянка смерті, — я забуду, що ми однієї крові. Селено, приготуй зілля для стабілізації її магії. Калебе — на варту.

Коли Адріан виніс Елару з кімнати, Селена нарешті видихнула. Вона підійшла до столу і тремтячими руками налила собі ще келих.

— Це було занадто близько, — прошепотіла вона.
— Ти не зможеш тримати це в таємниці вічно, — сказав Калеб, наближаючись до дверей. — Магія крові — підступна річ. Рано чи пізно Адріан дізнається. І тоді пророцтво про «спалення світу» почнеться з цього кабінету.

Тим часом Адріан поклав Елару на ліжко. Він не пішов, а сів поруч, тримаючи її за руку. Його краяла провина за Лондон, гнітила ненависть Фенріра і тепер — незрозуміла поведінка власної родини.

Раптом Елара уві сні міцно стиснула його долоню.

— Кров... вогонь... — прошепотіла вона. — Вовк не винен...

Адріан напружився. «Вовк не винен»? Про що вона? Він схилився нижче, намагаючись почути більше, але дівчина знову поринула у важке, глибоке забуття.